Герої Крут [TR/6149]

Меморіал
Меморіал
ТАЙНИК
Тип: Традиционный
Класс: Исторический
Автор запретил искать и извлекать контейнер в зимний период
КООРДИНАТЫ (WGS84)
(видны только зарегистрированным пользователям)
МЕСТНОСТЬ
Украина
Черниговская обл.
Ніжинський р-н
БЛИЖАЙШИЙ НАС.ПУНКТ
Крути, Пам'ятне
ОЦЕНКИ ТАЙНИКА [?]
Доступность: 1
Местность: 4
РЕЙТИНГ
4.50Рекомендаций: 1Нашли: 4
АТРИБУТЫ [?]
ПАСПОРТ ТАЙНИКА
ЭКСПОРТ ТОЧКИ
ПОКАЗАТЬ НА КАРТЕ
БОЛЬШЕ КАРТ
Пам'ятник
Пам'ятник
Без подписи
Без подписи
Без подписи
Без подписи
Місце закладки
Місце закладки
Автор: A&G
Создан: 19.07.2009
(отредактирован 27.03.2011)
Компаньоны: АИст, Україна, Телепузики

Описание окружающей местности

Бой под Крутами - бой 16 (29) января 1918 года на железнодорожной станции вблизи поселка Крути за 130 километров на северо-восток от Киева: бой длился часов из 5 между 4-тысячной большевистской армией Михаила Муравьёва и 300-ми киевскими студентами, которые защищали подступы в Киев. В ходе военных действий бой решающего значения не имел, - и в сознании многих особенное значение приобрел благодаря героизму украинской молодежи, которая погибла в неравном бое около Крут. На похоронах в Киеве около Аскольдовой могилы президент Михаил Грушевский назвал юношей, которые погибли в неравной борьбе, героями, а поэт Павел Тычина посвятил героическому поступку стихотворение. Десятилетиями история боя или замалчивалась, или обрастала мифами и выдумками, как в заграничной, так и в отечественной историографии. Лишь впоследствии, в 2006 году на месте боя установлен памятник и в 80-ые годовщины боя монетным двором выпущена в обращение памятная гривна.

Расклад сил

Непровозглашенная война Советской России против УНР началась в половине декабря 1917 года, а с провозглашением Четвертым универсалом независимости Украины Центральным Советом УНР, 22 января 1918 года страна очутилась в фактическом состоянии войны с большевистской Россией. «Манифестом к украинскому народу» Владимир Ленин дал понять, что Советская Россия не смирится с существованием независимой Украины, - и что большевики предусматривали распространение революции и на поприща Украины. 12 декабря 1917 года Всеукраинский съезд Советов в Харькове провозгласил Украину советской республикой и уже в половине декабря поступала военная и другая помощь большевистским силам в Украине. Под командованием Антонова-Овсиенка 20 тысяч большевистских отрядов следовали к востоку Украины, а из северного востока наступал отряд Михаила Муравьёва. Невзирая на то, что отряд называется Восточным фронтом, он состоял из более шести тысяч человек, преимущественно московских и петроградских красногвардейцев и матросов Балтийского флота. С концом декабря 1917 года советская власть уже была установлена в Харьковской, Катеринославской и Полтавской губерниях. На очереди был Киев. Общее командование операцией по получению столицы осуществлял Михаил Муравьёв; большевистская группировка под его личным руководством насчитывала до 6 тыс. человек, мало пулеметы и артиллерию. Наступление на город большевистские войска вели двумя группами: одна по железные дороги Харьков-Полтава-Киев, вторая в направлении Курск-Бахмач-Киев.

Между тем из почти 300 000 войска, которое было благосклонным в Центральный Совет еще летом 1917 до января 1918 количество войск верных УНР уменьшились к около 15,000 человек по всей стране. Историки обращают внимание на деморализированное состояние украинских войск, на их усталость от  войны - а прежде всего на отличную систему революционных агитаторов в составе большевистских войск, которые склоняли на свой бок целые отряды армии УНР. Другой угрозой для УНР, кстати, были большое количество большевистских сторонников по стране, даже в Киеве. Решающим для судьбы боя под Крутами и реально угрожающим для правительства УНР было и большевистское восстание на заводе Арсенал, которое успешно придушено. При таких условиях единственной надеждой и опорой Центрального Совета осталась патриотически настроенная студенческая молодежь Киева, которая и привлечена на защиту столицы Украины.

Формирование отрядов

В Четвертом Универсале правительство УНР призывало к борьбе с большевистскими войсками - а уже 5 января в 1918 г. на собраниях студентов младших курсов Киевского университета св. Владимира и Украинского народного университета было принято создание студенческого куреня Сечевых Стрелецов. Вскоре появилось в киевских газетах обращения к украинскому студенчества.

Вопреки советским теориям, вступление в курень было исключительно добровольно, единственной угрозой для нежелающих был бойкот и возможно исключение из состава студентов. К вновь созданному куреню даже вступили ученики старших классов украинской гимназии имени Кирилло-Мефодиевского братства г. Киева. Таким образом удалось составить две сотни, во главе которых поставили студента Украинского народного университета - старшины (сотника) Андрея Омельченко.

Для охраны границ Украины из севера на станции Бахмач с середины декабря 1917 года находился украинский гарнизон в составе четырех сотен (старших курсов) 1-й Киевской юношеской (юнкерской) школы имени Богдана Хмельницкого. 26 января пришло сообщение от этого отряда Аверкия Гончаренко из-под Бахмача, что немедленно нужно помощи против наступающих большевистских отрядов, - а уже 27 января прибыло подкрепление: первая сотня вновь созданного Студенческого куреня. Подавляющее большинство студентов были ни без одной военной подготовки, две быстросформированные сотни имели недостаточно боеприпасов и были плохо вооружены: имели лишь 16 пулеметов и самодельный бронепоезд в виде артиллерийской пушки на железнодорожной платформе. В дополнение, уже во время самого боя, присоединилось еще и 80 добровольцев из подразделов местного Свободного казачества.

Ход боя

Не осмеливаясь встретить врага в Бахмаче, где находилось до 2 тыс. по-большевистскому настроенных рабочих, Аверкий Гончаренко приказал отступить к железнодорожной станции Крути и занять оборону. Туда они добрались уже 28 января в 1918 г. Позиции, расположенные за несколько сотен метров от самой станции, были неплохо подготовлены для боя. На правом фланге они имели искусственное препятствие - насыпь железнодорожного пути, на левом - студенческая сотня в составе уже имеющегося там отряда начала рытье окопов и сооружение земляных укреплений. Командующий отряда в Бахмаче Аверкий Гончаренко имел в своем распоряжении 4 сотни бойцов, преимущественно студентов и юнкеров. Студенческий курень был разделен на четыре чоты (взводы) по 28-30 чел. Три из них заняли позиции в окопах, четвертая, что состояла из самых молодых и тех, кто не умел стрелять, находилась в резерве.

Следующего утра 29 января в 1918 г., около 9 часа утра началось наступление. Отряд матросов Ремнева попал под обстрел защитников Крутив. Из тыла их поддерживал еще и бронепоезд и пушка, которые осуществляли выезды в тыл наступающего врага и вели их обстрел. На железнодорожной платформе также была пушка сотника Лещенко, которой также сдерживали наступление большевиков. Теряя убитых и раненных, большевики упрямо продвигались вперед. Их пушечная батарея, что до времени стреляла не достаточно удачно, сосредоточила огонь по украинским позициям. Бой длился больше 5 часов, украинцы отбили несколько атак, во время которых понесли значительные потери. Приблизительно в это время на помощь Ремневу начали поступать другие отряды Муравьёва (в частности, 1-й Петроградский отряд), а со стороны Черниговской колеи подошел враждебный бронепоезд и начал обстрел обороняющих из тыла.

Между тем, по свидетельству очевидцев у студентов и юнкеров начали кончаться заряды и окончились снаряды для пушки. Наступающие отряды большевиков начали обходить позиции обороняющих из левого фланга - наступила опасность окружения и юнкера со студентами начали отход в направлении Киева. Большинству удалось отступить на поезде, который их ожидал. Круг станции Бобрик находился больший отряд под управлением Симона Петлюры, но, получив весть о восстании на заводе Арсенал, Петлюра двинулся на Киев, поскольку, по его мнению, наибольшая опасность была именно там.

Юнкера отступали под прикрытием насыпи, а у студентов спереди и позади была открыта местность. Командир студенческой сотни сотник Омельченко решил сначала штыковой атакой отбить врага, а уже потом отступать. Атака оказалась неудачной, ведь юношам противостояли профессиональные вояки. Сотня понесла потери, погиб и сам Омельченко. Помощь резерва не дала большевикам окружить и уничтожить студентов. Забрав убитых и раненных, украинское войско отходило к эшелону. Россияне, или не хотели, или, скорее всего, не могли догнать основные силы и продолжать наступление на Киев в тот же день - железную дорогу предварительно разобрали еще в Крутах.

Когда около 17 часа собрались все украинские подразделы, оказалось, что не хватает одной чоти студентов, который стоял ближайшее к станции: в смятении боя в плен попал разведывательный взвод (около 30 человек). Отступая в сумерках, студенты потеряли ориентир и вышли прямо на станцию Крути, уже занятую красногвардейцами. Один из большевистских командиров Егор Попов потерял равновесие, когда узнал, что потери составили не менее 300 человек. Чтоб как-то их компенсировать, он приказал ликвидировать пленных. По показаниям очевидцев из 27 студентов сначала издевались, а затем расстреляли. Ученик 7-го класса Григорий Пипский из Старосамбирщини перед расстрелом первый начал петь «Ще не вмерла Україна», и остальные студенты, поддержали пение. После расстрела местным жителям некоторое время запрещали прятать тела погибших.

Чествование

Существовало много версий, почему произошли трагические события под Крутами. В гибели студентов обвиняли руководство украинских вооруженных сил, которое бросило их на произвол судьбы перед угрозой сильного и опасного врага. Последние разведки доказывают, что командование армии УНР понимало стратегическую важность обороны направления Бахмача. Туда предусматривалось отправить часть Гайдамацкого кошу Слободской Украины во главе с Симоном Петлюрой, но эти планы испытали крах через январские события в Киеве.

Трагическая гибель студенческого куреня под Крутами стала символом патриотизма и жертвенности в борьбе за независимую Украину. Уже в марте 1918 года, после подписания большевиками Брестского мирного соглашения и с возвращением правительства УНР в Киев, по решению Центрального Совета от 19 марта 1918 года было решено торжественно перезахоронить павших студентов на Аскольдовой могиле в Киеве. Тела 27 воинов-студентов было перевезено в Киев, где состоялась общественная жалоба и захоронение. На церемонии выступил Михаил Грушевский, который назвал этот поступок киевской молодежи героическим. В течение десятилетий существовали разные противоречивые трактовки хода событий и количества погибших - от нескольких до нескольких сотен. Например Павел Тычина посвятил свое стихотворение «Памяти тридцати», хотя до нашего времени сохранились только имена тех, кто был похоронен на Аскольдовой могиле.

Памятник

Долгое время история событий под Крутами оставалась вне поля зрения официальной историографии СССР и обрастала мифами и выдумками из обеих сторон. Начиная от утверждения Муравьёва, что он два дня доблестно дрался под Крутами против отборных войск УНР под проводом Петлюры, к увеличению количества погибших до 500 человек (или даже до тысячи в некоторых украинских эмигрантских кругах). В действительности Муравьёву понадобилось два дня, чтоб отремонтировать железную дорогу и организовать свои силы. Относительно точного количества погибших, то официального подтверждения их количества еще и до сих пор нет - по свидетельству участников событий вероятно убито было около 250-300 лиц с украинской стороны, но известны имена только тех, которые попали в плен и были похоронены на Аскольдовой могиле в Киеве.

В советские времена павшие в Крутах квалифицировались как изменники или просто замалчивались. Студенческие могилы из Аскольдовой горы забрали и сначала разбили на том месте парк. Позже, после Второй Мировой Войны здесь похоронили советских воинов, павших при освобождении Киева. Со времени событий впервые об увековечении памяти студентов вспомнили в 1990-х гг., когда Народный Рух Украины установил здесь деревянный крест.

От того времени были планы возвести больший, постоянный монумент в самих Крутах. Только в 2000 году архитектор Владимир Павленко серьезно начал заниматься проектированиям памятника. в 2006 году Мемориал памяти героев Крут на железнодорожной станции Крути наконец открыли при участии Президента Виктора Ющенко. Автор мемориала, Анатолий Гайдамака, представил памятник как насыпан холм высотой 7 метров, на котором установлена 10-метровая красная колонна. Красная колонна должна была напоминать о подобных колоннах Киевского Университета, откуда были большинство студентов под Крутами. У подножия холма построена каплица, а рядом с памятником выкопано озеро в форме креста.

Памятник Героям Крут был изувечен вандалами в ночь на 21 мая в 2007 г., но тщательным образом обновленный.


Українською:


Бій під Крутами - бій 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції поблизу селища Крути за 130 кілометрів на північний-схід від Києва: бій тривав годин із 5 між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та 300-ми київськими студентами, що захищали підступи до Києва. У перебігу військових дій бій вирішального значення не мав, - та у свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму української молоді, яка загинула в нерівному бою біля Крутів. На похороні у Києві біля Аскольдової могили президент Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинку вірш. Десятиліттями історія бою або замовчувалась, або обростала міфами і вигадками, як в закордонній, так і у вітчизняній історіографії. Лише згодом, у 2006 році на місці бою встановлено пам'ятник i у 80-ті роковини бою монетним двором випущено в обіг пам'ятну гривню.

Розклад сил

Неоголошена війна Радянської Росії проти УНР розпочалася в половині грудня 1917 року, а з проголошенням Четвертим універсалом незалежності України Центральною Радою УНР, 22 січня 1918 року країна опинилася у фактичному стані війни з більшовицькою Росією. «Маніфестом до українського народу» Володимир Ленін дав зрозуміти, що Радянська Росія не змириться з існуванням незалежної України, - та що більшовики передбачали поширення революції і на терени України. 12 грудня 1917 року Всеукраїнський з'їзд Рад у Харкові проголосив Україну радянською республікою і вже в половині грудня надходила військова і інша допомога більшовицьким силам в Україні. Під командуванням Антонова-Овсієнка 20 тисяч більшовицьких загонів прямували на схід України, а з північного сходу наступав загін Михайла Муравйова. Незважаючи на те, що загін звано Східним фронтом, він складався із більш шести тисяч чоловік, переважно московських і петроградських червоногвардійців та матросів Балтійського флоту. З кінцем грудня 1917 року радянську владу вже було встановлено у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях. На черзі був Київ. Загальне командування операцією по здобуттю столиці здійснював Михайло Муравйов; більшовицьке угрупування під його особистим керівництвом нараховувало до 6 тис. чоловік, мало кулемети і артилерію. Наступ на місто більшовицькі війська вели двома групами: одна по залізниці Харків-Полтава-Київ, друга у напрямі Курськ-Бахмач-Київ.

Тим часом із майже 300 000 війська, яке було прихильним до Центральної Ради ще літом 1917 до січня 1918 кількість військ вірних УНР зменшилася до близько 15,000 чоловік по всій країні. Історики звертають увагу на здеморалізований стан українських військ, на їх стомленість війною -а передусім на відмінну систему революційних агітаторів у складі більшовицьких військ, які схиляли на свій бік цілі загони армії УНР. Іншою загрозою для УНР, до речі, була велика кількість більшовицьких прихильників по країні, навіть у Києві. Вирішальним для долі бою під Крутами і реально загрозливим для уряду УНР було і більшовицьке повстання на заводі Арсенал, яке успішно придушено. За таких умов єдиною надією і опорою Центральної Ради осталась патріотично настроєна студентська молодь Києва, яку і залучено на захист столиці України.

Формування загонів

У Четвертому Універсалі уряд УНР закликав до боротьби з більшовицькими військами - а вже 5 січня 1918 р. на зборах студентів молодших курсів Київського університету св. Володимира і Українського народного університету було ухвалено створення студентського куреня Січових Стрільців. Незабаром з'явилося у київських газетах звернення до українського студенства.

Всупереч радянським теоріям, вступ до куреня був винятково добровільний, єдиною погрозою для небажаючих був бойкот та можливе виключення зі складу студентів. До новоствореного куреня навіть вступили учні старших класів української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства м. Києва. Таким чином вдалося скласти дві сотні, на чолі яких поставили студента Українського народного університету - старшину (сотника) Андрія Омельченка.

Для охорони кордонів України з півночі на станції Бахмач з середини грудня 1917 року перебував український гарнізон у складі чотирьох сотень (старших курсів) 1-ї Київської юнацької (юнкерської) школи імені Богдана Хмельницького. 26 січня прийшло повідомлення від цього загону Аверкія Гончаренка з-під Бахмача, що негайно потрібно допомоги проти наступаючих більшовицьких загонів, - а вже 27 січня прибуло підкріплення: перша сотня новоствореного Студентського куреня. Переважна більшість студентів була без жодної військової підготовки, дві швидкосформовані сотні мали недостатніх боєприпасів та були погано озброєні: мали лише 16 кулеметів та саморобний бронепоїзд у вигляді артилерійської гармати на залізничній платформі. На додаток, вже під час самого бою, приєдналося ще й 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва.

Хід бою

Не наважуючись зустріти ворога у Бахмачі, де перебувало до 2 тис. по-більшовицькому налаштованих робітників, Аверкій Гончаренко наказав відступити до залізничної станції Крути і зайняти оборону. Туди вони дісталися вже 28 січня 1918 р. Позиції, розташовані за кілька сотень метрів від самої станції, були непогано підготовлені для бою. На правому фланзі вони мали штучну перешкоду - насип залізничної колії, на лівому - студентська сотня в складі вже наявного там загону почала риття окопів і спорудження земляних укріплень. Командувач загону в Бахмачі Аверкій Гончаренко мав у своєму розпорядженні 4 сотні бійців, переважно студентів та юнкерів. Студентський курінь був поділений на чотири чоти (взводи) по 28-30 чол. Три з них зайняли позиції в окопах, четверта, що складалася з наймолодших та тих, хто не вмів стріляти, перебувала у резерві.

Наступного ранку 29 січня 1918 р., близько 9 години ранку розпочався наступ. Загін матросів Ремньова потрапив під обстріл захисників Крутів. З тилу їх підтримував ще й бронепоїзд і гармата, які здійснювали виїзди у тил наступаючого ворога та вели їх обстріл. На залізничній платформі також була гармата сотника Лещенка, якою також стримували наступ більшовиків. Втрачаючи вбитих і поранених, більшовики вперто просувалися вперед. Їхня гарматна батарея, що до часу стріляла не досить вдало, зосередила вогонь по українських позиціях. Бій тривав більше 5 годин, українці відбили кілька атак, під час яких зазнали значних втрат. Приблизно у цей час на допомогу Ремньову почали надходити інші загони Муравйова (зокрема, 1-й Петроградський загін), а з боку Чернігівської колії підійшов ворожий бронепоїзд і почав обстріл обороняючих з тилу.

Тим часом, за свідченням очевидців у студентів та юнкерів почали кінчатися набої і скінчилися снаряди для гармати. Наступаючі загони більшовиків почали обходити позиції обороняючих з лівого флангу - настала небезпека оточення і юнкери зі студентами почали відхід в напрямку Києва. Більшості вдалося відступити на потязі, який їх чекав. Коло станції Бобрик знаходився більший загін під керуванням Симона Петлюри, але, отримавши звістку про повстання на заводі Арсенал, Петлюра рушив на Київ, оскільки, на його думку, найбільша небезпека була саме там.

Юнкери відступали під прикриттям насипу, а у студентів спереду і позаду була відкрита місцевість. Командир студентської сотні сотник Омельченко вирішив спочатку багнетною атакою відбити ворога, а вже потім відступати. Атака виявилася невдалою, адже юнакам протистояли професійні вояки. Сотня понесла втрати, загинув і сам Омельченко. Допомога резерву не дала більшовикам оточити та знищити студентів. Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону. Росіяни, або не хотіли, або, швидше за все, не могли наздогнати основні сили і продовжувати наступ на Київ того ж дня - залізницю заздалегідь розібрали ще в Крутах.

Коли близько 17 години зібралися усі українські підрозділи, виявилося, що не вистачає однієї чоти студентів, що стояла найближче до станції: у сум'ятті бою в полон потрапив розвідувальний взвод (близько 30 чоловік). Відступаючи у сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Один із більшовицьких командирів Єгор Попов втратив рівновагу, коли дізнався, що втрати склали не менше 300 чоловік. Щоби якось їх компенсувати, він наказав ліквідувати полонених. За свідченнями очевидців з 27 студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу Григорій Пипський зі Старосамбірщини перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», і решта студентів підтримали спів. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих.

Вшанування

Існувало багато версій, чому сталися трагічні події під Крутами. У загибелі студентів звинувачували керівництво українських збройних сил, яке кинуло їх напризволяще перед загрозою сильного і небезпечного ворога. Останні розвідки доводять, що командування армії УНР розуміло стратегічну важливість оборони бахмацького напряму. Туди передбачалося відправити частину Гайдамацього кошу Слобідської України на чолі з Симоном Петлюрою, але ці плани зазнали краху через січневі події у Києві.

Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. Вже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Тіла 27 вояків-студентів було перевезено до Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей вчинок київської молоді героїчним. Протягом десятиліть існували різні суперечливі трактування перебігу подій і кількості загиблих - від декількох до декількох сотень. Наприклад Павло Тичина присвятив свій вірш «Пам'яті тридцяти», хоча до нашого часу збереглися тільки імена тих, хто був похований на Аскольдовій могилі.

Пам'ятник

Довгий час історія подій під Крутами залишалася поза увагою офіційної історіографії СРСР і обростала міфами і вигадками з обох сторін. Починаючи від твердження Муравйова, що він два дні відважно бився під Крутами проти відбірних військ УНР під проводом Петлюри, до збільшення кількості загиблих до 500 чоловік (або навіть до тисячі в деяких українських емігрантських колах). Насправді Муравйову знадобилося два дні, щоби відремонтувати залізницю і зорганізувати свої сили. Щодо точної кількості загиблих, то офіційного підтвердження їх кількості ще й досі немає - за свідченням учасників подій ймовірно вбито було близько 250-300 осіб з українського боку, але відомі імена тільки тих, що потрапили в полон і були поховані на Аскольдовій могилі в Києві.

В радянські часи полеглі в Крутах кваліфікувалися як зрадники чи просто замовчувалися. Студентські могили з Аскольдової гори забрали і спочатку розбили на тому місці парк. Пізніше, після Другої Світової Війни тут поховали радянських воїнів, полеглих при визволенні Києва. З часу подій вперше про увічнення пам'яті студентів згадали в 1990-х рр., коли Народний Рух України встановив тут дерев'яний хрест.

Від того часу були плани звести більший, постійний монумент у самих Крутах. Тільки 2000 року архітектор Володимир Павленко серйозно почав займатися проектуванням пам'ятника. 2006 року Меморіал пам'яті героїв Крут на залізничній станції Крути нарешті відкрили за участі Президента Віктора Ющенка. Автор меморіалу, Анатолій Гайдамака, представив пам'ятник як насипаний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону. Червона колона мала нагадувати про подібні колони Київського Університету, звідки були більшість студентів під Крутами. Біля підніжжя пагорба побудована капличка, а поруч із пам'ятником викопане озеро у формі хреста.

Пам'ятник Героям Крут був понівечений вандалами у ніч на 21 травня 2007 р., але ретельно поновлений.

Описание тайника

Содержимое тайника

Музыкальный диск, солдатик, жетон, игральные карты, уточка, 1 коп. 1989г., карандаш+блокнот (не забирать).

Музичний диск, солдатик, жетон, гральні карти, качечка, 1 коп. 1989 р., олівець+блокнот (не забирати).

Интернет-блокнот

Отметить все Убрать все отметки Распечатать интернет-блокнот тайника Оставить запись в интернет-блокноте тайника RSS-канал интернет-блокнота тайника Отправить ответ на виртуальный вопрос Добавить фотографии посещения тайника Оценить свои впечатления от посещения тайника Рекомендовать тайник Сообщить о проблеме с тайником Спрятать все Показать все

Кельтика (17.10.2016 15:03:54)
Посетили 01.10.2016
Очень много людей и экскурсионных автобусов, что не позволило нам взять традиционную часть тайника. Взяли виртуальную. Ответ отправлен, зачёт получен.
Декабрь (22.06.2013 12:33:15)
Тайник в отличном состоянии и прекрасно замаскирован. Комплекс тоже выше всяких похвал - люблю паравозы, и все что с ними связано :)
Так получилось, что ночевал в поле недалеко от паравоза, приятное было соседство :)
Mercator (05.05.2013 16:03:39)
Djungaricus-Praymericus (11.09.2011 23:27:34)
Авторизация
E-mail:
Пароль:
Запомнить меня
Входя в игру, я обязуюсь соблюдать Правила
Зарегистрируйтесь
Забыли пароль?
Выбор тайника
Название:
Расширенный поиск

Поиск по сайту
Мини-карта сайта
Экспорт новостей
Новые тайники
Новые фотоальбомы
Интернет-блокноты

Наши партнеры

Скачать приложение Геокешинг на Google Play.

Скачать приложение Геокешинг на Apple Store.

Скачать приложение Геокешинг на Windows Phone.

Архив
Карта 0 Карта 1 Карта 2 Карта 3 Карта 4 Карта 5 Карта 6 Карта 7 Карта 8 Карта 9 Карта 10 Карта 11 Карта 12 Карта 13 Карта 14 Карта 15 Карта 16 Карта 17 Карта 18 Карта 19 Карта 20 Карта 21 Карта 22 Карта 23 Карта 24 Карта 25 Карта 26 Карта 27 Карта 28 Карта 29 Карта 30 Карта 31 Карта 32 Карта 33 Карта 34 Карта 35 Карта 36 Карта 37 Карта 38 Карта 39 Карта 40 Карта 41 Карта 42 Карта 43 Карта 44 Карта 45 Карта 46 Карта 47 Карта 48 Карта 49 Карта 50 Карта 51 Карта 52 Карта 53 Карта 54 Карта 55 Карта 56 Карта 57 Карта 58 Карта 59 Карта 60 Карта 61 Карта 62 Карта 63 Карта 64 Карта 65 Карта 66 Карта 67 Карта 68 Карта 69 Карта 70 Карта 71 Карта 72 Карта 73 Карта 74 Карта 75 Карта 76 Карта 77 Карта 78 Карта 79 Карта 80 Карта 81 Карта 82 Карта 83 Карта 84 Карта 85 Карта 86 Карта 87 Карта 88 Карта 89 Карта 90 Карта 91 Карта 92 Карта 93 Карта 94 Карта 95 Карта 96 Карта 97 Карта 98 Карта 99 Карта 100 Карта 101 Карта 102 Карта 103 Карта 104 Карта 105 Карта 106 Карта 107 Карта 108 Карта 109 Карта 110 Карта 111 Карта 112 Карта 113 Карта 114 Карта 115 Карта 116