Автор: dombrovskii_а
Создан: 03.03.2010
Опубликован: 19.03.2010
(отредактирован: 04.09.2010)
Компаньоны: Україна
Описание окружающей местности
ИСТОРИЯ СВЯТО-ПОКРОВСКОГО ХРАМА
Храм имеет долгую и насыщенную событиями историю. Свято-Покровский казачий храм на берегу Самары был воздвигнут еще в XVI веке, но первоначальным местом его расположения был правый берег реки – городок Старая Самарь (территория нынешнего жилмассива Северный). Точная дата построения этой церкви неизвестна, но есть все основания считать, что в 1576 году она уже существовала. В то время польский король Стефан Баторий даровал запорожским казакам земли на берегу Самары, и главным центром этого поселения запорожцев стала Старая Самарь, а первым храмом – деревянная однокупольная Покровская церковь с отдельно стоящей колокольней. В 1668 году под руководством гетмана Ивана Мазепы в городке была построена крепость (тайник: ), получившая название Новобогородицкая.
В конце XVIII века над Свято-Покровской церковью нависла угроза уничтожения. Запорожская сечь прекратила свое существование, и население Старой Самари при поощрении властей активно переселялось на Кубань, пополняя ряды причерноморского казачества. К тому времени храм уже пришел в плачевное состояние: из-за ветхости он находился на грани обрушения, крыша протекала, стены и полы сгнили, и даже совершать богослужения в нем было небезопасно. Ремонту здание уже не подлежало, да и оставшиеся в Старой Самаре немногочисленные жители не могли поддерживать существование прихода. Последний настоятель церкви священник Михаил Котляревский в 1793 году подал митрополиту Екатеринославскому Гавриилу прошение о переводе на другое место служения и упразднении покровского прихода. Прошение было удовлетворено, храм опечатан и закрыт, а ризница и богослужебная утварь переданы на хранение в Самарский монастырь. Впрочем, большая часть утвари и богослужебных книг в монастырь не попала: кто-то из переселившихся на Кубань крестьян обманом увез их с собою…
В 1795 году последовало новое распоряжение владыки Гавриила: ветхое здание Свято-Покровской церкви разобрать и в качестве дров для просфорни предоставить тому же монастырю. На этом история храма могла закончиться, но в дело вмешался одинковский помещик Василий Афанасьевич Куличенко.
Слобода Одинковка на противоположном от Старой Самари берегу была основана в 1776 году помещиком Семичевым, который получил эти земли как статский советник на условиях «ранговой дачи». Местность была мало заселена: в прошлом здесь располагались лишь хутора старосамарских казачьих старшин. Помещик принял активные меры по увеличению численности населения, и в 1782 году число жителей слободы уже превышало 150 человек, а концу столетия приблизилось к 350.
Новый владелец Одинковки секунд-майор Куличенко был обеспокоен решением об упразднении прихода, к которому относилась и его деревня. Оказавшиеся лишенными пастырского попечения и участия в богослужении крестьяне умоляли барина походатайствовать о них перед церковными властями, и Куличенко попросил у митрополита разрешения перенести ветхий храм с правого берега на левый – в Одинковку. Помещик обещал не пожалеть собственного леса и денег для ремонта храма и приобретения всей необходимой утвари, а также взял обязательство построить за свой счет дом для священника и выделить землю для причта. В 1797 году разрешение было получено, а 18 апреля 1798 года был водружен крест на месте будущего строительства. Существуют сведения, что перевоз разобранного храма через реку осуществлялся по льду – в зимнее время. Наибольшую ценность из перевезенного представляли иконостас, иконы и 4 небольших колокола.
Строительство завершили уже к Рождеству Христову – менее, чем за год, а 2 июня 1799 года состоялось торжественное освящение храма, которое совершил протоиерей Софоний Трирогов в сослужении собора духовенства. Настоятелем храма стал специально для этого новорукоположенный священник Алексий Самборский.
В начале ХХ века население Одинковки приблизилось к двум тысячам человек. По местному преданию, храм пережил еще одну перестройку – по образцу Свято-Троицкого собора города Новомосковска. По рассказам старожилов, на престольный праздник в церковь ежегодно съезжались потомки казацких родов и составляли огромный хор, певший за Божественной Литургией.
В 1934 году советские власти закрыли храм. Первоначально планировали устроить в нем склад, а потом решили уничтожить. Часть имущества церкви была спасена прихожанами; некоторые иконы сохранились до наших дней. Последними священниками храма были Лука и Василий – родные отец и сын.
До 1990-ых годов место, где некогда стоял храм, пустовало. В 1992 году группа верующих людей из числа местных жителей инициировала возрождение прихода: была зарегистрирована церковная община, закреплена земля для строительства и установлен крест, перед которым по воскресеньям члены общины читали акафист Покрову Пресвятой Богородицы. В первое время новосозданный приход был приписан к Свято-Никольскому храму, что в жилмассиве Приднепровск, и опекался протоиереем Михаилом Ольховым (позднее архимандрит Серафим).
В 1994 году настоятелем прихода назначен священник Виктор Головченко. В 1995 году заложен фундамент под комплекс вспомогательных помещений.
18 августа 1997 года настоятелем стал протоиерей Алексий Гетьман. Уже на следующий день, в праздник Преображения Господня, на приходе во временном подвальном помещении была совершена первая Божественная Литургия.
Перед настоятелем и общиной стоит задача возрождения Свято-Покровского храма в Одинковке. Согласно проекту, Свято-Покровский храмовый комплекс составят два каменных храма: летний (на первом этаже – церковь во имя святителя Алексия Московского, митрополита Киевского и всея Руси (+1378, память 25 февраля, 2 июня и 18 октября н.ст.); на втором этаже – церковь во имя Покрова Пресвятой Богородицы (празднование 14 октября н.ст.)) и зимний (во имя всех святых, в земле Русской просиявших (переходящее празднование во 2 неделю по Пятидесятнице)).
21 июня 1998 года, в день престольного праздника будущего храма, состоялась закладка фундамента церкви всех Русских святых. В основание храма архиепископом Днепропетровским и Павлоградским Иринеем (ныне мирополит) были положены мощи священномученика Владимира, митрополита Киевского. В 2002 году строительство церкви было завершено, и 7 июля, также в день престольного праздника, владыка Ириней в сослужении сонма священнослужителей совершил ее торжественное освящение.
Летом 2005 года на территории прихода был возведен трехэтажный учебный корпус ПравославногоДуховно-Образовательного центра во имя святого апостола Андрея Первозванного.
В октябре 2005 года началось строительство двухэтажного девятикупольного летнего храма – в честь Покрова и святителя Алексия. 8 апреля 2006 года, в праздник Похвалы Пресвятой Богородицы, митрополит Ириней совершил освящение фундамента церкви и положил в основание храма сосуд со святыми мощами. В настоящее время уже возведены стены будущего храма и сооружены его своды. Общими усилиями настоятеля с братией, тружеников, прихожан и благотворителей возрождение Свято-Покровского прихода продолжается!
Храм має довгу і насичену подіями історію. Свято-Покровський храм козачий на березі Самари був споруджений ще в XVI столітті, але початковим місцем його розташування був правий берег річки - містечко Стара Самарь (територія нинішнього житлового масиву Північний). Точна дата побудови цієї церкви невідома, але є всі підстави вважати, що в 1576 році вона вже існувала. У той час польський король Стефан Баторій дарував запорізьким козакам землі на березі Самари, і головним центром цього поселення запорожців стала Стара Самарь, а першим храмом - дерев'яна однокупольна Покровська церква з окремою дзвіницею. У 1668 році під проводом гетьмана Івана Мазепи в містечку була побудована фортеця (тайник: ), що отримала назву Новобогородіцкая.
Наприкінці XVIII століття над Свято-Покровської церквою нависла загроза знищення. Запорізька січ припинила своє існування, і населення Старої Самари при заохоченні властей активно переселялося на Кубань, поповнюючи ряди причорноморського козацтва. До того часу храм уже прийшов у жалюгідний стан: через ветхість він перебував на межі обвалення, дах протікав, стіни і підлоги згнили, і навіть здійснювати богослужіння в ньому було небезпечно. Ремонту будинок вже не підлягало, та й залишилися в Старій Самарі нечисленні жителі не могли підтримувати існування парафії. Останній настоятель церкви священик Михайло Котляревський в 1793 році подав митрополиту Катеринославському Гавриїлу прохання про переведення на інше місце служіння і скасування Покровського приходу. Прохання було задоволено, храм опечатаний і закритий, а різницю та богослужбова начиння передані на зберігання в Самарський монастир. Втім, більша частина начиння і богослужбових книг в монастир не потрапила: хтось із переселилися на Кубань селян обманом повіз їх із собою ...
У 1795 році надійшло нове розпорядження владики Гавриїла: старий будинок Свято-Покровської церкви розібрати і в якості дров для просфорня надати того ж монастиря. На цьому історія храму могла закінчитися, але в справу втрутився одінковскій поміщик Василь Опанасович Куліченко.
Слобода Одінковка на протилежному від Старої Самари березі була заснована в 1776 році поміщиком Семичева, який отримав ці землі як статський радник на умовах «рангової дачі». Місцевість була мало заселена: минулого тут розташовувалися лише хутора старосамарскіх козацьких старшин. Пан прийняв активні заходи щодо збільшення чисельності населення, і в 1782 році кількість жителів слободи вже перевищувало 150 чоловік, а до кінця сторіччя наблизилося до 350.
Новий власник Одінковкі секунд-майор Куліченко був стурбований рішенням про скасування приходу, до якого належала і його село. Що опинилися позбавленими пастирського піклування та участі у богослужінні селяни благали пана походатайствовать про них перед церковною владою, і Куліченко попросив у митрополита дозволу перенести старий храм з правого берега на лівий - в Одінковку. Пан обіцяв не пошкодувати власного лісу і грошей для ремонту храму і придбання всієї необхідної начиння, а також узяв зобов'язання побудувати за свій рахунок будинок для священика і виділити землю для причту. У 1797 році дозвіл було отримано, а 18 квітня 1798 був поставлений хрест на місці майбутнього будівництва. Існують відомості, що перевіз розібраного храму через річку здійснювався по льоду - в зимовий час. Найбільшу цінність з перевезеного представляли іконостас, ікони і 4 невеликих дзвони.
Будівництво завершили вже до Різдва Христового - менше, ніж за рік, а 2 червня 1799 відбулося урочисте освячення храму, яке здійснив протоієрей Софонії Трірогов у співслужінні духовенства собору. Настоятелем храму став спеціально для цього новорукоположенний священик Алексій Самбірський.
На початку ХХ століття населення Одінковкі наблизилася до двох тисяч чоловік. По місцевому переказами, храм пережив ще одну перебудову - за зразком Свято-Троїцького собору міста Новомосковська. За переказами старожилів, на престольне свято до церкви щорічно з'їжджалися нащадки козацьких родів і становили величезний хор, співав за Божественною Літургією.
У 1934 році радянська влада закрила храм. Спочатку планували влаштувати у ньому склад, а потім вирішили знищити. Частина майна церкви була врятована парафіянами; деякі ікони збереглися до наших днів. Останніми священиками храму були Лука та Василь - рідні батько і син.
До 1990-их років місце, де колись стояв храм, порожнє. У 1992 році група віруючих людей з числа місцевих жителів ініціювала відродження парафії: була зареєстрована церковна громада, закріплена земля для будівництва і встановлено хрест, перед яким по неділях члени громади читали акафіст Покрову Пресвятої Богородиці. У перший час новостворений прихід був приписаний до Свято-Нікольському храму, що в житловому масиві Придніпровськ, і опікувався протоієреєм Михайлом Вільховий (пізніше архімандрит Серафим).
У 1994 році настоятелем приходу призначений священик Віктор Головченко. У 1995 році закладено фундамент під комплекс допоміжних приміщень.
18 серпня 1997 настоятелем став протоієрей Олексій Гетьман. Вже наступного дня, в свято Преображення Господня, на парафії в тимчасовому підвальному приміщенні була здійснена перша Божественна Літургія.
Перед настоятелем і громадою стоїть завдання відродження Свято-Покровського храму в Одінковке. Згідно з проектом, Свято-Покровський храмовий комплекс складуть два кам'яні храми: річний (на першому поверсі - церква в ім'я святителя Алексія Московського, митрополита Київського і всієї Русі (+1378, пам'ять 25 лютого, 2 червня і 18 жовтня н.ст.); на другому поверсі - церква в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці (відзначення 14 жовтня н.ст.)) і зимовий (в ім'я всіх святих, в землі Руській просіяли (перехідне святкування в 2 тиждень після П'ятдесятниці)).
21 червня 1998, в день престольного свята майбутнього храму, відбулося закладення фундаменту церкви всіх Російських святих. В основу храму архієпископом Дніпропетровським і Павлоградським Іринеєм (нині миропіль) були покладені мощі священномученика Володимира, митрополита Київського. У 2002 році будівництво церкви було завершено, і 7 липня, також у день престольного свята, владика Іриней у співслужінні сонму священнослужителів зробив її урочисте освячення.
Влітку 2005 року на території парафії було зведено триповерховий навчальний корпус Православного Духовно-Освітнього центру в ім'я святого апостола Андрія Первозванного.
У жовтні 2005 року почалося будівництво двоповерхового девятікупольного літнього храму - на честь Покрова і святителя Алексія. 8 квітня 2006, у свято Похвали Пресвятої Богородиці, митрополит Іриней звершив освячення фундаменту церкви і поклав в основу храму посудина з святими мощами. В даний час вже зведено стіни майбутнього храму і споруджено його склепіння. Спільними зусиллями настоятеля з братією, трудівників, парафіян та благодійників відродження Свято-Покровського приходу триває!
