Подільська святиня, як називають Зарваницю, має свою давню історію. Археологічні знахідки засвідчують, що сліди людського поселення на цьому терені сягають кінця мідно-кам’яного — початку бронзового віку. Неподалік цвинтаря у Зарваниці її власник Роман Охоцький, який цікавився минулим села, знайшов кам’яну домовину, що мала 5 тисяч років. На основі городських і земських актів Зарваниця існувала вже у ХІІ столітті, тобто у княжий період.
Є кілька версій щодо назви села. За народними переказами, початки зародження Зарваниці пов’язуються з появою чудотворної ікони Богоматері. Місцина над Стрипою стала надійним прихистком християнства під час наступу монголів на терени Русі-України. Коли у 1240 році був дощенту зруйнований Київ, уцілілі монахи як Боже знамення понесли шляхами неймовірних випробувань на захід своєї єдиної держави найвищий символ набожності.
Один із київських ченців чудом врятувався від ворожих наїзників і опинився на галицькому Поділлі в лісах над рікою Стрипою. Довге скитальство та нестерпний голод так знесилили його, що, умиротворений надією на допомогу Богоматері, чернець заснув. У сні відкрилась перед ним райська місцина: оповита чарівним серпанком долина, погаптована різнобарвними квітами і освітлена дивним сяйвом. В його блиску з’явилася Мати Божа з двома ангелами, які мали в руках білі лілії. Чернець упав перед Пречистою Дівою Марією на коліна. Вона із усміхом подала йому в руки край свого омофора. Пробудившись, побачив чудову долину, оточену віночком густого лісу. Раптом у росяній траві засвітилося джерело чистої води, а над ним спалахнула небесним промінням ікона Пресвятої Діви Марії з малим Ісусом на руках.
Чернець пригадав сон і склав поклін Пречистій. Це місце, де зарвав його сон, назвав Зарваницею. Згодом він збудував біля кринички каплицю і примостив у ній ікону Богоматері.
Сюди, почувши про чудо, почали приходити люди і поселятися. З роками у затишному видолинку виросли церква і монастир, селянські обійстя. Так почалася Зарваниця.
Перша письмова згадка про село датується 1458 роком. Архівні документи XVIII ст. підтверджують, що Зарваниця обіймала нинішній Вишнівчик і Полісюки. Населений пункт розвивався і став містечком. Для його захисту від турецьких нападників було викопано із висипаним високим валом рів, який з’єднував Стрипу, і споруджено в’їзну браму. Збереглися письмові свідчення про існування у середні віки мурованого замку, який був на присілку Полісюки. Його руїни ще досі можна побачити.
У 1662-1688 рр. Зарваницю кілька разів спустошували турки і татари. Вони спалили селянські оселі, церкву і монастир. Багатьох людей було вбито, захоплено у полон. Однак ікону Божої Матері вдалося врятувати. Її було перенесено до нової дерев’яної церкви, побудованої в центрі Зарваниці. В ній примостили також чудотворний образ — образ Розп’ятого Спасителя, який коронував в 1742 році львівський митрополит Атаназій Шептицький.
У 1754 р. дерев’яна церква згоріла. На місці, де вона стояла, отець Петро Білинський поставив кам’яний хрест. Того ж року за допомогою тодішнього власника села графа А. Мйончинського завершено спорудження храму Пресвятої Трійці. Її будували із каміння, взятого зі зруйнованого татарами замку в Полісюках. Це був четвертий храм з часу заснування Зарваниці і його освятив отець Ілій Білинський. Споруда захоплює простотою архітектурної форми.
До нової церкви урочисто перенесено обидві чудотворні ікони. В 1867 р. заходами пароха о. Профірія Мандичевського урочисто короновано ікону Зарваницької Матері Божої, а старанням кардинала Івана Сімеоді папа Пій IX надав Зарваниці відпустового значення. Відтоді починаються відпустові дні, коли тисячі прочан відвідують це святе місце. В 1894 р. біля джерела вимурувано каплицю.
Часто відвідував Зарваницю майбутній Патріарх Української греко-католицької церкви Йосиф Сліпий. Монастир мав також свій водяний млин і пекарню, опікувався бідними людьми.
У 1944 р. було спалено дерев’яну монастирську церкву, знищено через два роки монастир, а в 1961 р. — каплицю. Джерело обгородили колючим дротом. Ставили міліційні заслони у відпустові дні. Однак у лісі та в хатах проводилися підпільні богослужіння. В 1975 р. завідателем поруйнованої більшовиками церкви у Зарваниці був призначений отець-митрат Василь Семенюк. Він із благословення митрополита Володимира Стернюка, працюючи душпастирем у катакомбних церквах, водночас став керівником підпільної духовної семінарії. Так тривало аж до перебудови.
3 благословення архиєрея Михаїла Сабриги отець-митрат Василь Семенюк при активній участі парафіян і семінаристів відбудував у 1991 р. капличку біля джерела, відремонтував знищену церкву, спорудив біля неї велику каплицю, у якій відправляються під час відпустів богослужіння, а також Хресну дорогу. Зведено реколекційний будинок, де проводять реколекції священики багатьох єпархій, семінаристи, родини, молодь, діти.
Відбудовуються Святотроїцький монастир Студійського Уставу та монастирська церква.
www.matir.org.ua
***********************************************
Подольская святыня, как называют Зарваницу, имеет свою давнюю историю. Археологические находки свидетельствуют, что следы человеческого поселения на этом поприще достигают конца медно каменного — начала бронзового возраста. Близ кладбища в Зарванице ее владелец Роман Охоцкий, который интересовался прошлым села, нашел каменный гроб, который имел 5 тысяч лет. На основе городских и земских актов Зарваница существовала уже в ХІІ веке, то есть в княжеский период.
Есть несколько версий относительно названия села. За народными переводами, начала зарождения Зарваницы связываются с появлением чудотворной иконы Богоматери. Место над Стрипой стало надежным прибежищем христианства во время наступления монголов на поприща Руси-Украины. Когда в 1240 году был до основания разрушен Киев, уцелевшие монахи как Боже знамения понесли путями невероятных испытаний на запад своего единого государства наивысший символ набожности.
Один из киевских монахов чудом спасся от враждебных наездников и очутился на галицком Подолье в лесах над рекой Стрипой. Длинное скитальство и нестерпимый голод так обессилили его, что, умиротворенный надеждой на помощь Богоматери, монах заснул. Во сне открылось перед ним райское место: окутана волшебной дымкой долина, усыпанная разноцветными цветами и освещенная странным сиянием. У его блеска появилась Мать Божья с двумя ангелами, которые имели в руках белые лилии. Монах упал перед Пречистой Девой Марией на колени. Она с улыбкой подала ему в руки край своего омофора. Проснувшись, увидел замечательную долину, окруженную веночком густого леса. Вдруг в росистой траве засветился источник чистой воды, а над ним вспыхнула небесным лучом икона Пресвятой Девы Марии с малым Иисусом на руках.
Монах вспомнил сон и составил поклон Пречистой. Это место, где зарвал его сон, назвал Зарваницей. Впоследствии он построил около колодца каплицу и примостил в ней икону Богоматери.
Сюда, услышав о чуде, начали приходить люди и поселяться. С годами в уютной ложбине выросли церковь и монастырь, крестьянские подворье. Так началась Зарваница.
Первое письменное упоминание о селе датируется 1458 годом. Архивные документы XVIII ст. подтверждают, что Зарваница обнимала нынешний Вишнивчик и Полисюки. Населенный пункт развивался и стал местечком. Для его защиты от турецких нападающих было выкопано с высыпанным высоким валом ров, который соединял Стрипу, и построены въездные врата. Сохранились письменные показания о существовании в средние возрасты каменного замка, который был на приселке Полисюки. Его руины еще до сих пор можно увидеть.
В 1662-1688 гг. Зарваницу несколько раз уничтожали турки и татары. Они сожгли крестьянские жилища, церковь и монастырь. Многих людей было убито, восторженно в плен. Однако икону Божьей Матери удалось спасти. Она была перенесена к новой деревянной церкви, построенной в центре Зарваницы. В ней примостили также чудотворный образ — образ Распятого Спасителя, который короновал в 1742 году львовский митрополит Атаназий Шептицкий.
В 1754 г. деревянная церковь сгорела. На месте, где она стояла, отец Петр Билинский поставил каменный крест. Того же года с помощью тогдашнего владельца села графа А. Мйончинского завершено сооружение храма Пресвятой Троицы. Ее строили из камней, взятого с уничтоженного татарами замка в Полисюках. Это был четвертый храм со времени основания Зарваницы и его освятил отец Илий Билинский. Сооружение захватывает простотой архитектурной формы.
К новой церкви торжественно перенесены обе чудотворных иконы. В 1867 г. мероприятиями пароха о. Профирия Мандичевского торжественно коронована икона Зарваницкой Матери Божьей, а старанием кардинала Ивана Симеоди папа Пои IX предоставил Зарванице видпустовое значения. С тех пор начинаются відпустові дни, когда тысячи паломников посещают это святое место. В 1894 г. около источника постоено каплицу.
Часто посещал Зарваницу будущий Патриарх Украинской греко-католической церкви Йосиф Слепой. Монастырь имел также свою водяную мельницу и пекарню, заботился бедными людьми.
В 1944 г. была сожжена деревянная монастырская церковь, уничтожен через два года монастырь, а в 1961 г. — каплицу. Источник обгородили колючим проводом. Ставили милицейские заслоны в дни прощи. Однако в лесу и в домах проводились подпольные богослужения. В 1975 г. заведующим разрушенной большевиками церкви в Зарваницы был назначен отец-митрат Василий Семенюк. Он из благословения митрополита Владимира Стернюка, работая душпастирем в катакомбных церквях, в то же время стал руководителем подпольной духовной семинарии. Так длилось вплоть до перестройки.
3 благословение архиерея Михаила Сабриги отец-митрат Василий Семенюк при активном участии парафиян и семинаристов отстроил в 1991 г. каплицу около источника, отремонтировал уничтоженную церковь, построил около нее большую каплицу, в которой отправляются во время прощи богослужения, а также Крестную дорогу. Возведен реколекционный дом, где проводят реколекции священники многих епархий, семинаристы, семьи, молодежь, деть.
Отстраиваются Святотроицкий монастырь Студийского Устава и монастырская церковь.
www.matir.org.ua
