Усадьба Мсциховского К.Л [VI/7843]

Тайник находится в архиве (вне игры)

Ворота в усадьбу
Ворота в усадьбу
Тайник
Тип: Виртуальный
Класс: Архитектурный
Местность
Украина
Луганская обл.
Перевальский р-н
Ближайший нас.пункт
село Селезневка
Оценки тайника[?]
Доступность: 1
Местность: 1
Рейтинг
3.00Нашли: 3
Фотоальбом тайника
Поделиться тайником
Без подписи
Без подписи
Церковь
Церковь
Без подписи
Без подписи
Без подписи
Без подписи
Автор: dombrovskii_а
Создан: 12.06.2010
Опубликован: 15.06.2010
(отредактирован: 15.06.2010)
Компаньоны: Україна

Описание окружающей местности

Всего в десятке километров от цивилизованного и вполне респектабельного Алчевска, стоит лишь выехать за город и спуститься в долину речки Белая, расстилается живописный поселок Селезневка. Два века назад здесь действовал один из первых угольных рудников в нашей области. Сегодня это весьма тихий и прелестный поселок с красивыми пейзажами. Сразу за мостом через пересохшую речку Селезень и находится так называемая Селезневская усадьба. Этот архитектурный комплекс — памятник 19 столетия, выполненный в романско-византийском стиле. Нас встречают ворота с полуразрушенными двухэтажными башнями. Их готическая верхушка уже начала разрушаться, а винтовая лестница, ведущая вверх, завалена кирпичами. Внутри виднеется терраса главного дома, просторный двор с хозяйскими постройками, выдержанными в том же едином стиле, и загадочно призывал к себе старый заросший парк. Напротив ворот возвышается храм, его уже осторожно коснулась рука современного человека. Здесь растут самые разнообразные растения. Но самое волшебное зрелище представляют собой тополя, для обхвата которых понадобится 5—6 человек. Если быть внимательным, то можно услышать то, о чем они шепчут.

До революции 17 года эта усадьба принадлежала поляку Казимиру Мсциховскому. Но строил его не он, а помещик Графовский, где-то в 1840 году. По его же желанию здесь разбили ландшафтный парк. Для ухода за ним помещик привез из Словакии садовника, который посвятил всю свою жизнь разведению редких пород деревьев, цветов и трав в приусадебном парке. А господин Мсциховский был инженером в царской России и руководил строительством железной дороги в наших краях. Спустя сорок лет он увидел и купил эту усадьбу. В последствии он проводил здесь со своей женой много времени. Детей у них не было. Вся округа ждала приезда хозяев как праздника. С их приездом здесь воцарялась благородная атмосфера. Из особняка доносилась классическая музыка. Иногда барыня совершала чинные прогулки по ухоженному парку, сидела с гостями в беседке и обязательно посещала больных и бедных. При церкви она организовала приходскую школу, где иногда и сама проводила уроки.

Но в мятежные годы перед революцией хозяева почти не приезжали. Дошли слухи, что они переехали жить в свое имение во Франции. После революции здесь учредили Дом сирот. Сохранились рассказы, что сам батька Махно по дороге в Гуляй-поле заезжал сюда, привозил деньги на содержание сирот. Позже детей перевели в Кременную, а здесь открыли Дом отдыха имени Ворошилова. Как-то в Селезневке отдыхал и Герой социалистического труда Алексей Стаханов с очередной своей женой. После Великой Отечественной здесь открыли областной наркодиспансер. Но и тогда еще особняк сохранялся в приличном виде, разве только что во время сеансов трудовой терапии несколько раз красили мраморные подоконники. За парком тоже ухаживали. Больные гуляли по тополиным аллеям, по дорожкам, посыпанным чистым песком.

Запустение пришло в годы перестройки. В усадьбу повадились мародеры. Все, что можно было снять, растаскивали на металлолом. Даже фонтан раскурочили. Вывернули с мясом трубу, которая удерживала раскрывающийся над входом в главное здание шатер.
И, наверное, все окончательно было бы разорено, если бы не назначили на церковную службу в Селезневку отца Алексея. Исследования привели отца Алексея в Санкт-Петербург, где родственники архитектора Л. В. Руднева, проектировавшего усадьбу, предоставили ему ряд документов и даже эскизы главного дома и хозяйственных построек в Селезневке.

Но храм был интересен для автора сам по себе. Архитектор решил расположить его немного в стороне, как бы возвышающимся над усадьбой. Здание храма выполнено из дикого камня. Кладка оригинальная, исполненная удивительной красоты и гармонии. Говорят, что архитектор переделал свой первоначальный проект, после того как увидел природный материал, из которого предстояло возводить храм.

После того как прервалась духовная жизнь, в храме размещались разные учреждения, и все они оставили свой отпечаток. Вспоминают, что в первые годы становления советской власти на одном из них вытанцовывал местный староста, приговаривая, что Бога нет, и ему, мол, за это ничего не будет. Пьянки и драки были частым явлением в помещениях бывшей церкви после ее закрытия. И однажды ночью сторож через окно увидел женщину, которая бродит по зданию с зажженной свечой, громко плачет и причитает. Приглядевшись, он узнал в ней Пресвятую Богородицу. Скорбящую Богородицу видели в храме несколько раз. Эту легенду местные жители считают святой правдой.
А когда с появлением отца Алексея обитель обрела свою новую жизнь, она отразилась своим тихим блеском и на прихожанах. Старухи, которые тридцать лет хранили у себя на чердаке иконы, писанные специально для этой церкви, возвратили их в храм. Были возвращены два деревянных креста, некогда возвышавшиеся над храмом. Кстати, нашлась и была возвращена в церковь многая утварь, не имеющая практической ценности в хозяйстве, но несущая в себе некий духовный смысл. Более того, прихожане отдают храму и свою более или менее старинную мебель, справедливо считая, что духовная обитель развязной современности не приемлет. Одна добрая душа пожертвовала недавно средства на колокола, которые заняли свое место на колокольне...

Вот что об этом писалось в журнале «Столица и усадьба» в 1916 году: «За стеной усадьбы Мсциховского находится только что оконченная церковь-школа с памятником Александру II перед ней. Это сооружение интересно применением дикого камня для кладки стен (стиль архитектурной постройки — романо-византийский). Покрытые черепицей купол и колокольня церкви, равно как и лоджия дома для учителей, оставляют большое впечатление подлинностью своей архитектуры. Кладка напоминает церковные сооружения прошлых веков в Дании, или домики рыбаков в Нормандии»… Подобной оригинальной постройки нет по левобережью Днепра, а селезневский архитектурный ансамбль (усадьба, въездные ворота, школа-церковь) является памятником архитектуры республиканского значения, — писали позже печатные издания.

В школе-церкви были два класса и алтарь, который отделялся от класса дубовой перегородкой. Когда учились дети, алтарь был закрыт складной перегородкой, а когда служились службы, парты выносились в коридор и сдвигались к стенам, перегородка между классами тоже раздвигалась, и получалось большое помещение для служб, которые проводил приезжающий из Алчевска священник.

Усадьба Мсциховского характеризовалась до революции как собрание редких предметов искусства, редкий для Донбасса музей, а сама архитектура – как образец для других подобных усадеб, которыми этот край должен застраиваться. Из уст в уста передавались рассказы о прекрасном селезневском парке с аллеями пирамидальных тополей, липовыми гротами, беседками и сводчатыми коридорами из стриженной зелени. Усадьбу украшали французские статуи, в частности бронзовая статуя Гермеса. Старожилы вспоминали резное флорентийское бюро и кресла, вазы разных эпох, в том числе севрские, гобелены с сюжетами из басен Лафонтена, картины художников Маковского, Сверчкова, великолепные копии Мурильо и Рубенса...

Памятник архитектуры сегодня взывает к местным предпринимателям, руководителям предприятий всех форм собственности возродить былую красоту. А строки статьи о селезневской усадьбе в старинном журнале, написанные век назад, по-прежнему актуальны: «За последние годы лишь пробуждается среди некоторых, хотя пока очень немногих собственников, осознание необходимости, наряду с использованием богатств земли, вознаграждать ее взамен постройкой красивых зданий, разведением садов, устройством школ, церквей.., тем самым приумножать привлекательность края, в котором живут и богатеют».

Взято с: http://pohodushki.org/places/seleznevka-manor-of-mscihovsky

_____________________________________________________________________________________________

Всього в десятці кілометрів від цивілізованого і цілком респектабельного Алчевська, варто лише виїхати за місто і спуститися в долину річки Біла, розстилається мальовничий селище Селезнівка. Два століття тому тут діяв один з перших вугільних копалень у нашій області. Сьогодні це дуже тихий і чарівний селище з красивими краєвидами. Відразу за мостом через річку пересохлу Селезень і стоїть так звана Селезневская садиба. Цей архітектурний комплекс - пам'ятка 19 століття, виконаний у романсько-візантійському стилі. Нас зустрічають ворота з напівзруйнованими двоповерховими вежами. Їх готична верхівка вже почала руйнуватися, а гвинтові сходи, що ведуть нагору, завалена цеглою. Всередині видніється тераса головного будинку, просторий двір з господарські будівлі, витриманими в тому ж єдиному стилі, і загадково закликав до себе старий зарослий парк. Навпаки воріт підноситься храм, його вже обережно торкнулася рука сучасної людини. Тут ростуть найрізноманітніші рослини. Але саме чарівне видовище являють собою тополі, для обхвату яких знадобиться 5-6 осіб. Якщо бути уважним, то можна почути те, про що вони шепочуть.

До революції 1917 ця садиба належала Казимиру поляку Мсціховскому. Але будував його не він, а поміщик Графовскій, десь у 1840 році. За його ж бажанням тут розбили ландшафтний парк. Для догляду за ним поміщик привіз зі Словаччини садівника, який присвятив усе своє життя розведення рідкісних порід дерев, квітів і трав в присадибній парку. А пан Мсціховскій був інженером в царській Росії і керував будівництвом залізниці в наших краях. Через сорок років він побачив і купив цю садибу. Надалі він проводив тут зі своєю дружиною багато часу. Дітей у них не було. Вся округу чекала приїзду господарів як свята. З їх приїздом тут запановувала благородна атмосфера. З особняка лунала класична музика. Іноді пані скоювала чінние прогулянки по доглянутого парку, сиділа з гостями в альтанці і обов'язково відвідувала хворих і бідних. При церкві вона організувала парафіяльну школу, де іноді і сама проводила уроки.

Але в буремні роки перед революцією господарі майже не приїжджали. Дійшли чутки, що вони переїхали жити до свого маєтку у Франції. Після революції тут заснували Дім сиріт. Збереглися розповіді, що сам батько Махно по дорозі в Гуляй-поле заїжджав сюди, привозив гроші на утримання сиріт. Пізніше дітей перевели до Кременної, а тут відкрили Будинок відпочинку імені Ворошилова. Як-то в Селезнівці відпочивав і Герой соціалістичної праці Олексій Стаханов з черговою своєю дружиною. Після Великої Вітчизняної тут відкрили обласного наркодиспансеру. Але й тоді ще особняк зберігався в пристойному вигляді, хіба тільки що під час сеансів трудової терапії кілька разів фарбували мармурові підвіконня. За парком теж доглядали. Хворі гуляли по алеях тополиним, по доріжках, посипаним чистим піском.

Запустіння прийшло в роки перебудови. До маєтку занадилися мародери. Все, що можна було зняти, розтягували на металобрухт. Навіть фонтан розкурочили. Вивернули з м'ясом трубу, яка утримувала розкривний над входом у головний будинок намет.
І, напевно, все остаточно було б розорене, якщо б не призначили на церковну службу в Селезнівка батька Олексія. Дослідження привели батька Олексія в Санкт-Петербург, де родичі архітектора Л. В. Руднєва, проектував садибу, надали йому ряд документів і навіть ескізи головного будинку і господарських будівель у Селезнівці.

Але храм був цікавий для автора сам по собі. Архітектор вирішив розташувати його трохи в стороні, як би підноситься над садибою. Будівля храму виконано з дикого каменю. Кладка оригінальна, виконана дивовижної краси і гармонії. Кажуть, що архітектор переробив свій початковий проект, після того, як побачив природний матеріал, з якого належало зводити храм.

Після того, як перервалася духовне життя, в храмі розміщувалися різні установи, і всі вони залишили свій відбиток. Згадують, що в перші роки становлення радянської влади на одному з них витанцьовував місцевий староста, примовляючи, що Бога немає, і йому, мовляв, за це нічого не буде. П'янки і бійки були частим явищем в приміщеннях колишньої церкви після її закриття. І одного разу вночі сторож через вікно побачив жінку, яка бродить по будівлі із запаленою свічкою, голосно плаче і голосить. Придивившись, він впізнав у ній Пресвяту Богородицю. Скорботну Богородицю бачили в храмі кілька разів. Цю легенду місцеві жителі вважають святою правдою.
А коли з появою батька Олексія обитель набула своє нове життя, вона відбилася своїм тихим блиском і на прихожанах. Старі жінки, які тридцять років зберігали у себе на горищі ікони, писані спеціально для цієї церкви, повернули їх до храму. Були повернуті два дерев'яних хреста, колись здійматися над храмом. До речі, знайшлася і була повернута до церкви многая начиння, що не має практичної цінності в господарстві, але несе в собі певний духовний зміст. Більш того, парафіяни храму віддають і свою більш-менш старовинні меблі, справедливо вважаючи, що духовна обитель розв'язною сучасності не сприймає ". Одна добра душа пожертвувала нещодавно кошти на дзвони, які зайняли своє місце на дзвіниці ...

Ось що про це писалося в журналі «Столиця і садиба» в 1916 році: «За стіною садиби Мсціховского знаходиться тільки що закінчена церква-школа з пам'ятником Олександру II перед нею. Ця споруда цікаво застосуванням дикого каменю для кладки стін (стиль архітектурної споруди - романо-візантійський). Покриті черепицею купол і дзвіниця церкви, так само як і лоджія будинку для вчителів, залишають велике враження справжністю своєї архітектури. Кладка нагадує церковні споруди минулих століть у Данії, або будиночки рибалок у Нормандії »... Подібної оригінальної будівлі немає по лівобережжю Дніпра, а селезневскій архітектурний ансамбль (садиба, в'їзні ворота, школа-церква) є пам'ятником архітектури республіканського значення, - писали пізніше друковані видання.

У школі-церкви були два класи і вівтар, який відокремлювався від класу дубової перегородкою. Коли вчились діти, вівтар був закритий складаний перегородкою, а коли служились служби, парти виносилися в коридор і зсувалися до стін, перегородка між класами теж розсуваються, і виходило велике приміщення для служб, які проводив приїжджає з Алчевська священик.

Садиба Мсціховского характеризувалася до революції як зібрання рідкісних предметів мистецтва, рідкісний для Донбасу музей, а сама архітектура - як зразок для інших подібних садиб, якими цей край повинен забудовуватися. З вуст в уста передавалися розповіді про прекрасне селезневском парку з алеями пірамідальних тополь, липовими гротами, альтанками і склепінчастими коридорами з стриженої зелені. Садибу прикрашали французькі статуї, зокрема бронзова статуя Гермеса. Старожили згадували різьблене Флорентійське бюро та крісла, вази різних епох, в тому числі Севрський, гобелени із сюжетами з байок Лафонтена, картини художників Маковського, Сверчкова, чудові копії Мурільо і Рубенса ...

Пам'ятник архітектури сьогодні волає до місцевим підприємцям, керівникам підприємств усіх форм власності відродити колишню красу. А рядки статті про селезневской садибі в старовинному журналі, написані століття тому, як і раніше актуальні: «За останні роки лише пробуджується серед деяких, хоча поки що дуже небагатьох власників, усвідомлення необхідності, поряд з використанням багатств землі, винагороджувати її замість спорудою красивих будівель, розведенням садів, пристроєм шкіл, церков .., тим самим примножувати привабливість краю, в якому живуть і багатіють ».


Поддержи игру!


Сообщить о проблеме с тайником Сообщить об опечатке

Интернет-блокнот

Спрятать все Показать все

Ganjubas&Natali (29.08.2010 12:55:54)
были
wadim-bmw (03.07.2010 20:40:09)
Были .
Сообщение об ошибке в тексте тайника


Авторизация
E-mail:
Пароль:
Запомнить меня
Входя в игру, я обязуюсь соблюдать Правила
Зарегистрируйтесь
Забыли пароль?
Выбор тайника
Название:
Расширенный поиск

Поиск по сайту
Мини-карта сайта
Геокэшинг в соцсетях

Поддержи игру!

Скачать приложение Геокешинг на Google Play.

Скачать приложение Геокешинг на Apple Store.