Автор: dombrovskii_а
Создан: 18.04.2009
Опубликован: 20.04.2009
(отредактирован: 05.04.2010)
Компаньоны: Україна
Описание окружающей местности
Карачун - черная смерть по-татарски. Солнце не спеша садилось за горизонт, медленно продвигались вперед чумаки. Впереди открылся спуск, что вел в широкую долину, поросшую густым зеленым лесом. На одном из чумацких возов, одетый в белую домотканую свитку, сидел дед. Черную его шапку оттеняли большие локоны бело-седых волос, среди чумаков дед Анисим был старейшим. Более полвека прошло с тех пор, как он таким же молодым, как сейчас его внук, впервые ушел с чумаками в далекое путешествие... Быстро летит время... -Вот здесь и будем ночевать, - сказал, ни к кому не обращаясь, дед Анисим. Все знали: его слово - закон. Только внук переспросил: -А здесь безопасно? Среди степи оно, конечно, лучше, так как эти места несчастливые для нашего брата. -Не бойся, это давным-давно опасно было, когда я был молодым чумаком. С тех пор и прозвали это место "черной смертью". Татары дали такое название. Поихнему это звучит "карачун". Люди спустились в долину и стали готовиться на ночлег. Уставшие за день, расселись они вокруг жаркого костра, где готовилась нехитрая пища. Вскоре все чумаки принялись за скромный ужин. -Послушайте, диду, а почему татары дали такое чудное название -"Черная смерть" - этой тихой долине. Причем здесь она? Расскажите, диду. Дед собрался с мыслями. -Ну что же, расскажу о том, что в памяти моей сохранилось. Часто ходили этой дорогой чумаки. А времена эти были не спокойные: татары часто набегали с Крыма. Грабили. Старых и немощных убивали, топтали лошадьми, а крепких, здоровых в плен забирали, в неволю. Узнали татары об этой долине, об этом лесе зеленом густом, о дороге старой чумацкой через него. И сделали там засаду. Устали чумаки с дальней дороги, да и не ожидали они нападения. И не увидели они восхода солнца, не пришлось им запрягать волов. Татары сами это сделали, а чумаки остались спать навечно в этой долине. Несколько раз так было, а потом перестали ходить чумаки этой дорогой, стали обходить этот лес густой стороной.После своих набегов татары назад возвращались чумацким путем. И здесь на отдых останавливались. Удачное место здесь: летней ночью прохладно - река недалеко. Долго это продолжалось. Не раз слышал этот лес стоны несчастных пленных. Вскоре в этом лесу не было ни кусочка земли, не политой слезами или кровью чумацкой, что деревья гудели за сотни верст. Услышали этот гул запорожские казаки. Стыдно стало чумакам, и стали звать они казаков: -Эй, хлопцы-запорожцы, помогите нам татарву разбить! -Слышим, братья, идем на помощь. С бедной добычей возвращались татары: злые, утомленные. Остановились они на отдых в этой долине. Но не стали доблестные и честные казаки бить сонных татар. -Вставай, татарин проклятущий, на бой праведный! - закричали наши казаки. Тяжелым было пробуждение врага. Как орлы налетели на них запорожцы и чумаки, рубили своими саблями, никого не жалея. Ни один из татарской орды не ушел живым. Все погибли на земле нашей, которую так долго грабили. А уже их потомки окрестили это место "карачун - "черная смерть", - потому что ночью пришла смерть и была страшной и жестокой. Распростились запорожцы с чумаками, ушли на границы сторожить земли наши от врага. А чумаки возвратились к своему труду, ездят теперь этой дорогой, возят соль да рыбу. Замолчал дед Анисим. Прошли годы, время стерло старый чумацкий путь, и густой лес, в котором шла жестокая битва, исчез. И только название "карачун", превратившееся позже в "Карачуны", осталось как свидетельство о тех далеких и нелегких для нашего украинского народа временах. Нелегких, но героических. В 1882-1884г. построили мост, за проектом архитектора Белолюбского длиной 161 м., действует до сих пор. Он находится около плотины Карачуновского водохранилища. В 1932 г. построили Карачуновское водохранилище на реке Ингулец, в связи со строительством Криворожского Металлургического Завода («АрселорМиттал Кривой Рог»). Площадь водохранилища свыше 3,6 тыс. га. В 2004 г. построена горизонтальная дрена, предотвращающая попадание засоленных вод в Карачуновское водохранилище, из которого подается питьевая вода в город. Водохранилище служит источником питьевого водоснабжения (очистная станция позволяет очищать до 200 тысяч кубометров в сутки). Оно образовано на месте выхода гранитных обнажений и порогов Ингульца. Средняя глубина - 5-6 м (до 12 м на старом русле Ингульца ). Полезный объём водохранилища - 291.5 млн. м³. Водохранилище является основным источником водоснабжения Кривого Рога, орошения земель, природной жемчужиной Кривого Рога. Запасы воды сдерживает мощная дамба, на берегах высажены леса. Длина плотины по гребню составляет 205 м, максимальная высота - 24 м, ширина по гребню - 7,5 м. Все сооружения гидроузла Карачуновского водохранилища относятся к 1-му классу капитальности. Из рыб в водохранилище обитают лещ, судак, плотва, голавль, красноперка, жерех, линь, уклея, густера, вьюн, сом, щука, окунь и сазан.
Карачун - чорна смерть по-татарськи Сонце не поспішаючи сідало за обрій, повільно просувалися вперед чумаки. Попереду відкрився узвіз, що вів у широку долину, порослу густим зеленим лісом. На одному з чумацьких возів, одягнений в білу домоткану свиту, сидів дід. Чорну його шапку відтінювали великі локони біло-сивого волосся, серед чумаків дід Онисим був найстаршим. Більше півстоліття пройшло з тих пір, як він таким же молодим, як зараз його онук, вперше пішов з чумаками в далеку подорож ... Швидко летить час ... -Ось тут і будемо ночувати, - сказав, ні до кого не звертаючись, дід Онисим. Усі знали: його слово - закон. Тільки онук перепитав: -А тут безпечно? Серед степу воно, звичайно, краще, так як ці місця нещасливі для нашого брата. -Не бійся, це давним-давно небезпечно було, коли я був молодим чумаком. З тих пір і прозвали це місце "чорної смертю". Татари дали таку назву. Поіхнему це звучить "карачун". Люди спустилися в долину і почали готуватися на нічліг. Втомлені за день, розсілися вони навколо жаркого багаття, де готувалася нехитра їжа. Незабаром усі чумаки взялися за скромний вечерю. -Послухайте, діду, а чому татари дали таке дивне назва - "Чорна смерть" - цій тихій долині. Причому тут вона? Розкажіть, діду. Дід зібрався з думками. -Ну що ж, розповім про те, що в пам'яті моїй збереглося. Часто ходили цією дорогою чумаки. А часи ці були не спокійні: татари часто набігали з Криму. Грабували. Старих і немічних вбивали, топтали кіньми, а міцних, здорових у полон забирали, в неволю. Татари дізналися про цю долині, про це лісі зеленому густому, про дорогу старої чумацької через нього. І зробили там засідку. Втомилися чумаки з далекої дороги, та й не очікували вони нападу. І не побачили вони сходу сонця, не довелося їм запрягати волів. Татари самі це зробили, а чумаки залишилися спати навіки в цій долині. Кілька разів так було, а потім перестали ходити чумаки цією дорогою, стали обходити цей ліс густий стороной.После своїх набігів татари тому поверталися чумацьким шляхом. І тут на відпочинок зупинялися. Вдале місце тут: літньої ночі прохолодно - річка недалеко. Довго це тривало. Не раз чув цей ліс стогони нещасних полонених. Незабаром у цьому лісі не було ні шматочка землі, не политій сльозами або кров'ю чумацької, що дерева гули за сотні верст. Почули цей гул запорізькі козаки. Соромно стало чумакам, і стали звати вони козаків: -Ей, хлопці-запорожці, допоможіть нам татарву розбити! -Чуємо, брати, йдемо на допомогу. З бідної видобутком поверталися татари: злі, втомлені. Зупинилися вони на відпочинок у цій долині. Але не стали доблесні і чесні козаки бити сонних татар. -Вставай, татарин проклятущий, на бій праведний! - Закричали наші козаки. Важким було пробудження ворога. Як орли налетіли на них запорожці й чумаки, рубали своїми шаблями, нікого не жаліючи. Жоден з татарської орди не вийшов живим. Всі загинули на землі нашій, яку так довго грабували. А вже їхні нащадки охрестили це місце "карачун -" чорна смерть ", - тому що вночі прийшла смерть і була страшною та жорстокою. Розпрощалися запорожці з чумаками, пішли на межі вартувати землі наші від ворога. А чумаки повернулися до своєї праці, їздять тепер цією дорогою, возять сіль та рибу. Замовк дід Онисим. Пройшли роки, час стер старий чумацький шлях, і густий ліс, в якому йшла жорстока битва, зник. І тільки назва "карачун", що перетворилося пізніше в "Карачун", залишилося як свідчення про тих далеких і нелегких для нашого українського народу часи. Нелегких, але героїчних. У 1882-1884. побудували міст, за проектом архітектора Белолюбского довжиною 161 м., діє до цих пір. Він знаходиться близько греблі Карачунівського водосховища. У 1932 р. побудували Карачунівське водосховище на річці Інгулець, у зв'язку з будівництвом Криворізького Металургійного Заводу («АрселорМіттал Кривий Ріг»). Площа водосховища понад 3,6 тис. га. У 2004 р. побудована горизонтальна дре, що запобігає потраплянню засолених вод у Карачунівське водосховищі, з якого подається питна вода в місто. Водосховище служить джерелом питного водопостачання (очисна станція дозволяє очищувати до 200 тисяч кубометрів на добу). Воно утворене на місці виходу гранітних відслонень і порогів Інгульця. Середня глибина - 5-6 м (до 12 м на старому руслі Інгульця). Корисний об'єм водосховища - 291.5 млн. м ³. Водосховище є основним джерелом водопостачання Кривого Рогу, зрошення земель, природною перлиною Кривого Рогу. Запаси води стримує потужна дамба, на берегах висаджені лісу. Довжина греблі по гребеню складає 205 м, максимальна висота - 24 м, ширина по гребеню - 7,5 м. Всі споруди гідровузла Карачунівського водосховища належать до 1-го класу капітальності. З риб у водосховищі мешкають лящ, судак, плітка, головень, краснопірка, жерех, лин, уклея, густера, в'юн, сом, щука, окунь і сазан.
