Плотина КРЭС [VI/5434]

Неизвестная война
" Утром, проезжая через плотину, пассажиры автобусов поворачивали головы в сторону зенитки, чтобы узнать, кто с кем сегодня воюет, и нужно ли прятать своих детей. Если ствол зенитки смотрел в сторону Заречного, значит, группировка КРЭСа объявила ему войну. Если зенитка повернута в сторону КРЭСа, значит, война со стороны Заречного. Если дуло опущено вниз, объявлено временное перемирие и можно не переживать за своих близких "

  Данных о десятилетней криворожской "войне бегунов", в которой участвовали тысячи несовершеннолетних, нет ни в одном учебнике истории.
  В Советском Союзе массовых молодежных беспорядков быть не могло В конце 80-х -- начале 90-х годов подростковые баталии сотрясали многие города Советского Союза, достигнув особого размаха в Набережных Челнах и Казани. В Украине же "колыбелью" молодежного террора стал Кривой Рог, славившийся доселе разве что мощью металлургических заводов-гигантов и своей географической нескладностью. Семь районов города длинной "кишкой" вытянулись вдоль загаженной промышленными отходами реки Саксагань. Между собой районы были разделены степями, заброшенными промышленными свалками и огромными пустырями, ставшими впоследствии местами подростковых боев. Убогая архитектура, ужасающая экология плюс давние уголовные традиции бывших зэков, присланных на "стройки народного хозяйства", будто специально были созданы для пробуждения самых низменных и жестоких инстинктов. 
  Начало террора совпало с интенсивным строительством "микрорайонов будущего" (так называли роскошные новостройки, которые гордо отделились от обшарпанных хрущевок). Город разрастался, а количество танцплощадок оставалось прежним. Первыми борьбу за танцплощадку начали подростки старого квартала КРЭС ("Криворожская электростанция") и молодежь нового микрорайона Заречный, который вырос неподалеку в степи. Но "быки" (так прозвали накачанных парней с Заречного, где для них был открыт зал тяжелой атлетики), легко побили ребят КРЭСа, больше налегавших на "солому". Чтобы одолеть физически более сильного и нахального противника, претендующего на господство в районе, "крэсовцы" обратились за помощью к подросткам других старых кварталов -- Сухой балки, 173 квартала и Пионера. Объединившись в мощную группировку, те создали оружие, развеявшее миф о непобедимости "быков". Им стал обыкновенный 10-сантиметровый сифон для газирования воды, начиненный серой и гвоздями, который при взрыве разлетался на десятки острых, как лезвия, пластинок, пронзавшая жизненно важные органы противника и надолго выводя его из строя. Говорят, именно с боев за "крэсовскую" танцплощадку в Жовтневом районе и начался великий передел города, положивший начало "бегам".
  Пока дело ограничивалось обычными потасовками и легкими ранениями, "бега" не воспринимали всерьез. Однако после того как в октябре 1987 года на дискотеке в Саксаганском районе погиб школьник (брошенной гранатой ему вырвало внутренности), о них заговорили вслух. Сегодня высказываются мнения, что "бега" можно было задавить в самом зародыше, открыв новые дискотеки и применив жесткие милицейские меры. Но в то время мало кто осознавал реальную угрозу, которую они таили.
  -- Явление для страны было новым, милицейские методы борьбы с ним не отработаны, -- рассказывает начальник Криворожской городской криминальной милиции по делам несовершеннолетних Олег Кравцов. -- Например, 14-летнего подростка, которого милиция задерживала с пистолетом, нельзя было привлечь к уголовной ответственности, потому что он... не являлся субъектом преступления.
   Единственное, что мы могли сделать -- поставить его на учет в инспекцию по делам несовершеннолетних и проводить профилактическую работу.
   О том, что происходит в Кривом Роге, страна не знала -- местные власти попросту скрывали информацию. Ведь в Советском Союзе массовых молодежных беспорядков быть не могло! В милицейских сводках тех лет они проходили, как отдельные хулиганские проявления пьяной молодежи. А на подобные шалости система смотрела сквозь пальцы. Когда взрослые, наконец, спохватились, было поздно.
   Кандидат должен был совершить "диверсию" -- выстрелить врагу в ягодицу Наверное, изначально "бегуны", избравшие своим официальным гимном слащаво-сентиментальную песенку "Белые розы" группы "Ласковый май", убивать не хотели. Они хотели играть. А играть было не во что. Вот они и придумали себе "игру"... Чего только стоил помпезный ритуал объявления начала военных действий! Группировки КРЭСа и Заречного, жившие по разные стороны крэсовского водохранилища, применяли для этой цели зенитные орудия времен Великой Отечественной войны, которые стояли на берегу водоема на мемориальном постаменте.
   Утром, проезжая через плотину, пассажиры автобусов поворачивали головы в сторону зенитки, чтобы узнать, кто с кем сегодня воюет, и нужно ли прятать своих детей. Если ствол зенитки смотрел в сторону Заречного, значит, группировка КРЭСа объявила ему войну. Если зенитка повернута в сторону КРЭСа, значит, война со стороны Заречного. Если дуло опущено вниз, объявлено временное перемирие и можно не переживать за своих близких.
   К 1990 году "бега" охватили не только люмпенизированные кварталы, но и островки старых тихих районов, полные очарования старины и интеллигентности. Движение стало настолько популярно, что сопливая малышня в детских садах переняла терминологию "бегунов" и копировала их бои. "Бегуны" объединялись в отряды по территориальному признаку, создавали свои законы, форму, атрибутику, устав. В зависимости от места жительства каждая из группировок носила гордое название "быки", "кони", "голубцы" и т.д. В отряды входили "старшаки" (юноши 17--18 лет) , "малолетки" (15--16 лет), "мультики" (14--15 лет) и "пупсы" (12--13 лет). Возрастные группы делились на "шестерки", во главе которых стояли "авторитеты". Всей же разновозрастной группировкой руководил лидер -- "руль". Впоследствии движение омолодилось -- возрастной порог не превышал 16 лет.
   Кандидатуру вступающего в группировку обсуждали на общих сходках, обычно проходивших за гаражами или в детских садах по вечерам. Кандидат должен был проявить себя в первом боевом крещении. От него требовалось зайти на территорию врага и совершить "диверсию" -- выстрелить противнику в ягодицу или в ногу и убежать. За новеньким наблюдали и в бою. Данные о ходе боя предоставлял "кагэбист" -- подросток, который анализировал сражение со стороны, не имея права в нем участвовать. После боя проходил разбор полетов и подводился итог: кто был трусом, а кто не был, кого удостоить чести называться "бегуном", а кого изгнать с позором. В городе одновременно действовали 15--25 группировок. Численность их членов, а также тех, кто "оказывал посильную помощь", могла достигать десяти тысяч человек. Только в одном Саксаганском райотделе милиции на списочном учете состояли 800 человек. Если подросток не "бегал" сам, он хранил или изготавливал оружие, либо доставлял его к местам отдыха, где дежурил милицейский патруль. Соблюдать конспирацию "бегунам" помогали даже девчонки, пронося в лифчиках пистолеты и патроны на дискотеку. Оружие и боеприпасы добывали тоже сообща. Одни мастерили медные трубки, стрелявшие не хуже нарезной винтовки ижевского производства, и старые добрые самопалы, начиняя их дробью и гвоздями. Другие воровали в школьном тире патроны. Третьи потели над изготовлением "гранат", денно и нощно соскребая со спичек серу и набивая ею промышленные предохранители. Для придания осколочных действий предохранители обвязывали болтами, крючками и гвоздями. Но самое иезуитское изобретение придумали "бегуны" Жовтневого района, привязывая предохранителю кованые крючки -- тройники для ловли крупной рыбы. Попав на одежду противника, зажженная "граната" превращала его в камикадзе, поскольку сорвать рыболовный крючок было невозможно. По оценкам экспертов, такое самопальное устройство было мощнее гранаты Ф-1 в полтора раза. Оно наносило тяжелейшие увечья, отрывало кисти, выбивало глаза. Однако привлечь к ответственности малолетку, у которого находили гранату, изготовленную кустарным способом, было весьма затруднительно. Ведь в конце 80-х годов эксперты не могли дать заключение, что самодельное устройство, набитое бытовой серой из-под спичек и обвязанное рыболовными крючками, является боеприпасом! Бывшие "бегуны" возвращались из Афганистана живыми и с орденамиГруппировки финансировались за счет поборов со школьников и учащихся техникумов и профтехучилищ. Каждый "сознательный патриот" своего района должен был ежедневно отдать выданный родителями рубль на обед представителю местной группировки. В случае неповиновения "отказника" брали "на список", и его долг вырастал в десять раз. Иногда в казну могла поступить очень крупная сумма от родителей "бегуна" -- так взрослым приходилось выкупать своих сыновей из организации, которая все больше походила на тоталитарную секту. Ведь подросток, пожелавший выйти из нее, мог это сделать "только через реанимацию" -- предателей преследовали и избивали. Счет шел на десятки тысяч рублей. Основная часть собранных средств предназначалась для лечения раненых и похороны погибших "бегунов". Когда в квартиру к родителям покойного являлся гонец -- какой-нибудь сопляк лет 12-ти -- и выкладывал на стол две--три тысячи советских рублей, родственники теряли дар речи. Если же израненный соратник, которому прочили скорую смерть, вдруг выживал, "похоронные" деньги оставались у него как награда за храбрость в бою. Разбогатевший малец тут же награждал себя новеньким мопедом или фирменным музыкальным центром. Хоронили "бегунов" со всеми надлежащими почестями. К дому, где жил убитый боец, медленно стекалось несколько сотен его соратников и бойцов союзных группировок. С покойным, лежащим на улице в открытом гробу, прощались под музыку Виктора Цоя, которая рвалась из огромных колонок, выставленных у подъезда. Вечером товарища поминали на танцплощадке. Сойдясь в круг и опустив головы, мальчишки скорбно топтались на месте под песню группы "Статус Кво" "Теперь ты в армии". Если кто-то чужой случайно проходил мимо, его избивали и снова возвращались в круг оплакивать убитого... Иногда погибший оказывался жертвой своего же товарища, который целился во врага, а попадал в затылок члену своей группировки. Ведь самопальное оружие было далеко от совершенства, к тому же многие малолетки не умели правильно с ним обращаться. Были и совсем нелепые случаи, когда травмировались или гибли младшие члены семей "бегунов", обнаружившие в квартире арсенал старших братьев. Трагедией закончилась попытка несовершеннолетнего изучить особенности пистолета на уроке математики в одной из школ Терновского района. Нечаянно нажав на курок, школьник смертельно ранил свою одноклассницу. Девочка скончалась в больнице, не приходя в сознание. Вообще-то подростки смерть презирали. Психологи это объясняли особенностями детской психики: дети мало чувствуют разницу между жизнью и смертью и верят в собственное бессмертие. Наверное, 12-13-летние "пупсы", лишенные чувства самосохранения, действительно легко поддавались стадному инстинкту. Но что руководило "старшаками" -- вполне зрелыми молодыми людьми 17--18 лет? Возникла версия, что ими манипулируют взрослые уголовники. Самостоятельность, автономность подросткового движения стала подвергаться сомнению. "Бега" обрели еще более зловещий смысл. Кроме того, это было хорошим объяснением тому, почему так долго с ними не удается справиться. И хоть доказательств эта версия так и не получила, ее поддерживали не только рядовые граждане, но и некоторые крупные милицейские чиновники. Но, как считает старший оперуполномоченный Саксаганской криминальной милиции по делам несовершеннолетних Алексей Нестеров, чье имя как опытнейшего специалиста по борьбе с "бегами" неразрывно связано с историей этого явления, "уголовный мир был против "бегов", как ни странно". Хотя бы по той причине, что подростки совершали преступления, лишенные корысти, а в уголовной среде это считалось большой глупостью. -- "Бегуны" в основном сидели по двести шестой, часть третья -- за хулиганство. На "зоне" таких парней называли "бакланами", -- рассказывает корреспонденту "ФАКТОВ" Алексей Юрьевич. -- Ну, взломай ты сейф, залезь в карман, сделай мошенничество талантливо. А тут на тебе -- какой-то чудак лезет в тюрьму ни за что ни про что! "Баклан"! Очень удачное определение, по-моему... Другое дело, что, когда начался экономический передел города, бывших "бегунов" охотно брали на работу криминальные структуры. Боевой опыт, очевидно, пригодился этим подросткам и в Афганистане. Большинство из них возвращались оттуда живыми, некоторые -- с орденами Красной Звезды... Самую крупную группировку в городе разогнали парни, вернувшиеся из армии Пока группировки мерялись силами в "честном бою", вокруг них еще держался романтический ореол. Ситуация изменилась, когда "бегуны" стали играть без правил. Самым страшным считалось попасть к ним "в беспредел". Так называли ситуацию, когда они били каждого, кто встречался им на пути, -- даже тех, кто не состоял ни в одной из группировок. На мальчишку (девочек и взрослых "бегуны" не трогали. -- Авт.) накидывались всей стаей, зачастую у стен его же собственного (!) дома. Закон о том, что каждый должен ходить по "своей" территории, перестал действовать. Жертву истязали так, что кровь заливала стену до второго этажа. В ход шли ноги, палки, кирпичи, огнестрельное оружие. Поэтому, завидев "бегунов", домашние дети пытались спрятаться в подъезде или каком-то укрытии, чтобы не попасться им на глаза. Саша Жердев спрятаться не успел...
   В 1991 году после провозглашения независимости в Украине были значительно увеличены штаты правоохранительных органов. Это дало возможность усилить контроль за молодежными группировками. По городу у мест отдыха молодежи круглосуточно курсировали специальные микроавтобусы с работниками уголовного розыска и городской инспекции по делам несовершеннолетних. Ужесточили свои позиции и суды. Судьи стали уходить от таких мер, как условное наказание и отсрочка исполнения приговора. Теперь, если погибал или был тяжело ранен несовершеннолетний, получал наказание не только тот, чей выстрел оказывался роковым, но и все остальные 10--12 человек, которые его избивали или стреляли (раньше они проходили как свидетели). Реальную меру наказания стали давать за найденный у подростка патрон или взрывное устройство. Все больше ребят оказывалось за решеткой, что подрывало святую убежденность малолеток в том, что им за "бега" "ничего не будет". Это повлияло на "имидж" "бегов". Сидеть никому не хотелось.
   4 ноября 1992 года стало переломным моментом в подростковой войне. В тот день "бегуны" впервые напали на милицию. А милиция впервые за все эти годы как меру крайней необходимости применила оружие. Подростков было 21, а милиционеров трое, один из них оружия не имел. В завязавшейся перестрелке получил ранение 18-летний и погиб 14-летний подросток. Для города это был шок. Но, оправившись от потрясения, население, измотанное изнурительной войной, встало на сторону милиции. В микрорайоне Солнечный самую крупную в городе группировку, от которой пострадал Саша Жердев, разогнали парни этого же района, вернувшиеся из армии. Они не давали малолеткам собираться, преследовали их буквально по пятам... Апофеозом "гражданской сознательности" стал случай, когда житель дома по улице Содружества, увидев армаду "бегунов", решил дать им достойный отпор. Когда навстречу "бегунам", грозно крича и потрясая топором, выбежал обнаженный по пояс мужик с выколотым Сталиным на груди, вооруженные до зубов вояки остолбенели и... разбежались. Насколько пошатнувшаяся экономика страны была губительна для подростков, настолько же и спасительна. Мальчишки вдруг поняли: стрелять друг в друга бессмысленно и невыгодно, лучше пойти на базар и заработать. Самые сообразительные поспешили уйти в мелкий бизнес, заняться рэкетом или... засесть за учебники, чтобы поступить в престижный вуз. Ряды группировок начали редеть. Кроме того, как грибы после дождя стали появляться летние кафе, бары и дискотеки, и "бегуны" стали "культурно" отдыхать. А что еще пацану было надо? Прежняя идея капитулировала перед возможностями нового времени. С конца 1993 года бои пошли на спад. Весной 1995 года "бега" как форма самовыражения подростков в эпоху социальных катаклизмов прекратили свое существование. Или просто затихли в ожидании нового поколения молодых, которым нечего терять...
 Взято  : http://interesnoe.info/mod.php?n=Articles&a=view&lid=193

«Если любовь к Родине мы бережно храним в сердцах своих, то ненависть к врагу концентрируем на концах штыков наших».
Михаил ШОЛОХОВ.  
Недавно в архиве бывшего начальника разведки 10-й гвардейской воздушно-десантной дивизии полковника запаса А.А.Коробкова (о котором уже писал "Призыв") было найдено письмо одного из разведчиков 11-й гвардейской разведроты 10-й гвардейской воздушно-десантной дивизии. К сожалению, письмо было без конверта и установить имя автора не представилось возможным.
В письме содержались воспоминания об одном интересном и героическом эпизоде битвы за правобережную Украину. Эта информация существенно расходилась с официальной трактовкой тех событий...

Февраль 44-го, идут тяжелые бои за Кривой Рог. Выполняя приказ Гитлера, немцы, отступая, взрывают все промышленные и другие стратегически важные объекты, памятники культуры, храмы, разбивают железнодорожные полотна. При этом с немецкой аккуратностью снимают все на кинопленку. Одним из таких стратегически важных объектов была Криворожская ГРЭС и плотина рядом с ней.
Но предоставим слово официальной военно-исторической науке (Грылев А.Н. "Днепр-Карпаты-Крым"): "Особенно важное значение наше командование придавало быстрому освобождению Криворожской ГРЭС и плотины рядом с ней. 20.02.44 г. военный Совет 37-й армии сформировал для этой цели специальный отряд под командованием подполковника Шурупова А.Н. в составе 180 человек. Отряд получил задачу - захватить электростанцию и предотвратить взрыв плотины.
В 4 часа утра 21 февраля отряд вступил в бой с противником, а в 2 часа ночи 22 февраля основными силами форсировал реку в 400 м южнее плотины. Обнаружив переправу, противник открыл сильный огонь. Два дня отряд Шурупова сражался в тылу врага. Смертью храбрых пали 14 солдат и офицеров, но боевую задачу отряд выполнил - он не допустил взрыва плотины, под которую было заложено свыше 3 тонн взрывчатки".
А вот что написал в письме своему бывшему командиру неизвестный разведчик 11-й разведроты (письмо приводится в сокращении):
"Ты, конечно, помнишь, что для спасения от взрыва плотины на Ингульце рядом с КРЭСом при армии был организован отряд под командованием Шурупова. Все участники по спасению плотины получили высокие награды. Но мне кажется, что это все легенда. Просто Шурупов мог красиво отчитаться. А теперь я напомню Вам о тех днях.
22 февраля Вы, как Начальник разведки, Ломков - командир 11-й разведроты собрали нашу разведгруппу, где были Комалов (старший группы), Слинько, Гусаров, Казаков, Колоярский, Харин, Сергеев, Попов и другие и поставили задачу: преследовать отступающих немцев и со связными докладывать обстановку Вам или в штаб дивизии. Дали маршрут - конечным пунктом было село Марьяновка на реке Ингулец. Предупредили, что мост (плотина КРЭС) может быть заминирован. Мы, разведчики, ночью 22 февраля пришли к передовой в районе села Соколовка, зашли в один дом, где были раненые наши бойцы. Раненые нам рассказали обстановку. Мы подползли к плотине и, помня Ваши советы о минах, поползли левее. Лед был весь избит снарядами и минами. Мы по этим глыбам переползли на ту сторону реки, где был населенный пункт (в это время, если верить Грылеву, отряд Шурупова вел бой за плотину - примечание автора статьи). Немцы с повозками покидали его. Но мы не встретили никакого отряда. Где он отсиживался, не знаю. Мы вошли в поселок КРЭС первыми, перед нами прогромыхали последние повозки немцев.
Дошли до второго поселка - рудника Фрунзе. Там мы нашли проводника. В поселке были бродячие немцы, которые задержались у своих девиц (подчеркнуто автором письма). К нам вышли человек тридцать гражданских с оружием. Представились: партизаны. Решили вооруженных отвести в дивизию. Послали меня и Сергеева, да нужно было и нести в штаб донесение. Остальные ребята-разведчики с проводником пошли вперед выполнять задание".

Здесь мы пропустим некоторые подробности этого отважного рейда. Добавим только, что в Марьяновке (конечном пункте маршрута) Ефим Колоярский, Виктор Слинько, Александр Казаков на виду у немцев пробрались в село и взяли двух языков. Комментарии, как говориться, излишни. За это задание Колоярский был награжден орденом Славы, Слинько, Сергеев, Казаков - медалями за отвагу.
Далее в письме говорится: "Мы привели партизан, доложили лично Вам. Вы поблагодарили и еще налили по 150 грамм фронтовой (оказалось крепче водки) и дали новое задание. И вот мне и Сергееву в эту ночь пришлось снова переходить через реку около плотины КРЭС и никакого отряда, никаких других разведчиков мы не видели, кроме раненых солдат и тех, которые были на передовой в боевом охранении. И вот мы узнаем еще в 1975 году, что Шапочников написал книгу об отважном отряде (я ее не читал, с Шапочниковым встречался и говорил о его вранье, что касается плотины):"

Какие же можно сделать выводы? Через годы трудно  разглядеть истину, но попробуем немного порассуждать. Возможно, в суматохе отступления немцы не успели взорвать плотину или не придали этому важного значения. При штурме Кривого Рога после Сталинграда и Курской дуги они боялись окружения. А может, просто кто-то не выполнил приказ, не желая рисковать своей головой (гитлеровец 44-го года существенно отличался от гитлеровца 41-го). Разведчики 11-й разведроты в ночь 22-23 февраля своими глазами видели, как последние немцы покидали поселок КРЭС и не верить им нет никаких оснований. А это значит, что 22 февраля фашисты еще находились в поселке и никто не мешал им взорвать плотину (наше боевое охранение находилось на другом берегу).
Нет сомнения, что бойцы отряда Шурупова выполнили свой долг в тех тяжелых боях. Но давайте вспомним и известных и оставшихся безымянными разведчиков 11-й гвардейской разведроты 10-й воздушно-десантной дивизии, чьи заслуги в сохранении стратегически важной плотины КРЭС тоже неоспоримы. Оставшись в тени армейской разведки, они и не просили для себя наград. Они просто выполняли свою работу: начальник дивизионной разведки А.А.Коробков, командир роты Ломков, комсорг роты Сергеев, разведчики - Слинько, Колоярский, Камалов, Стефашин, Харин, Попов, Казаков, Гусаров и другие, неизвестные нам герои. Честь им и слава.

При освобождении города особо отличились воины спецотряда подполковника А.Н. Шурупова. Смелыми, решительными действиями они предотвратили гибель плотины КРЭС и затопление горняцких поселков. В память о том подвиге одна из улиц, прилегающих к КРЭС, носит название «Десантной». В боях за Кривой Рог младший сержант Александр Киров повторил подвиг Александра Матросова, - закрыл своим телом амбразуру вражеского дзота в районе рудника «Красногвардейский». Аналогичный подвиг в боях между селами Ингулец и Родионовка 7 марта 1944 года совершил стрелок 15 гвардейской стрелковой дивизии Николай Галаган.
В воздушных боях за Криворожье капитан Иван Федорович Базаров 30 октября 1943 года направил свой горящий самолет на скопление боевой техники и живой силы противника в районе с. Лозоватка. За этот подвиг он посмертно удостоен звания Героя Советского Союза. Его фронтовую судьбу 3 декабря 1943 года в небе над селом Христофоровка повторил заместитель командира отдельной авиационной эскадрильи 9-го скоростного авиакорпуса младший лейтенант Василий Данилович Азаров.
В единоборстве с фашистами на одном из направлений в битве за Кривой Рог гвардии сержант Иван Калинин бросился с гранатами под танк и был посмертно удостоен звания Героя Советского Союза. Это один из 182 известных за всю историю Великой Отечественной войны аналогичных подвигов. Однако украинские женщины спасли умирающего сибиряка и выходили его. Иван Калинин после войны переехал жить в Кривой Рог.  
 Взято:  http://www.prizyv.ru/life/?news=2402

____________________________________________________________________________________________

Невідома війна
"Вранці, проїжджаючи через греблю, пасажири автобусів повертали голови у бік зенітки, щоб дізнатися, хто з ким сьогодні воює, і чи потрібно ховати своїх дітей. Якщо стовбур зенітки дивився в бік Зарічного, значить, угруповання КРЕС оголосила йому війну. Якщо зенітка повернена у бік КРЕС, значить, війна з боку Зарічного. Якщо дуло опущене вниз, оголошено тимчасове перемир'я і можна не переживати за своїх близьких "

  Даних про десятилітню криворізької "війні бігунів", в якій брали участь тисячі неповнолітніх, немає ні в одному підручнику історії.
  У Радянському Союзі масових молодіжних заворушень бути не могло Наприкінці 80-х - початку 90-х років підліткові баталії стрясали багато міст Радянського Союзу, досягнувши особливого розмаху в Набережних Челнах і Казані. В Україні ж "колискою" молодіжного терору став Кривий Ріг, який славився досі хіба що міццю металургійних заводів-гігантів і своєї географічної незграбно. Сім районів міста довгої "кишкою" витяглися вздовж загидженому промисловими відходами річки Саксагань. Між собою райони були розділені степами, закинутими промисловими звалищами і величезними пустирями, що стали згодом місцями підліткових боїв. Убога архітектура, жахлива екологія плюс давні кримінальні традиції колишніх зеків, надісланих на "будівництва народного господарства", ніби спеціально були створені для пробудження самих низовинних і жорстоких інстинктів.
  Початок терору співпало з інтенсивним будівництвом "мікрорайонів майбутнього" (так називали розкішні новобудови, які гордо відділилися від обшарпаних хрущовок). Місто розросталося, а кількість танцмайданчиків залишалася незмінною. Першими боротьбу за танцмайданчик почали підлітки старого кварталу КРЕС ("Криворізька електростанція") і молодь нового мікрорайону Зарічний, який виріс неподалік у степу. Але "бики" (так прозвали накачаних хлопців з Зарічного, де для них був відкритий зал важкої атлетики), легко побили хлопців КРЕС, більше налягали на "солому". Щоб здолати фізично сильнішого і нахабного противника, що претендує на панування в районі, "кресовци" звернулися за допомогою до підлітків інших старих кварталів - Сухої балки, 173 кварталу і Піонера. Об'єднавшись в потужну угруповання, ті створили зброю, що розвіяла міф про непереможність "биків". Ним став звичайний 10-сантиметровий сифон для газування води, начинений сіркою і цвяхами, який під час вибуху розлітався на десятки гострих, як леза, платівок, пробив життєво важливі органи противника і надовго виводячи його з ладу. Кажуть, саме з боїв за "кресовскую" танцмайданчик в Жовтневому районі і почався великий переділ міста, що поклав початок "бегам".
  Поки справа обмежувалося звичайними бійками і легкими пораненнями, "перегони" не сприймали всерйоз. Однак після того як у жовтні 1987 року на дискотеці в Саксаганському районі загинув школяр (кинутої гранатою йому вирвало нутрощі), про них заговорили вголос. Сьогодні висловлюються думки, що "бігу" можна було задавити в самому зародку, відкривши нові дискотеки і застосувавши жорсткі міліцейські заходи. Але в той час мало хто усвідомлював реальну загрозу, яку вони ховали.
  - Явище для країни було новим, міліцейські методи боротьби з ним не відпрацьовані, - розповідає начальник Криворізької міської кримінальної міліції у справах неповнолітніх Олег Кравцов. - Наприклад, 14-річного підлітка, якого міліція затримувала з пістолетом, не можна було притягти до кримінальної відповідальності, тому що він ... не був суб'єктом злочину.
   Єдине, що ми могли зробити - поставити його на облік до інспекції у справах неповнолітніх та проводити профілактичну роботу.
   Про те, що відбувається в Кривому Розі, країна не знала - місцева влада просто приховували інформацію. Адже в Радянському Союзі масових молодіжних заворушень бути не могло! У міліційних зведеннях тих років вони проходили, як окремі хуліганські прояви п'яної молоді. А на подібні витівки система дивилася крізь пальці. Коли дорослі, нарешті, схаменулися, було пізно.
   Кандидат повинен був зробити "диверсію" - вистрілити ворогові в сідницю Напевно, спочатку "бігуни", що обрали своїм офіційним гімном солоденько-сентиментальну пісеньку "Білі троянди" групи "Лагідний травень", вбивати не хотіли. Вони хотіли грати. А грати було не в що. От вони й придумали собі "гру" ... Чого тільки коштував помпезний ритуал оголошення початку військових дій! Угруповання КРЕС і Зарічного, що жили по різні боки кресовского водосховища, застосовували для цієї мети зенітні гармати часів Великої Вітчизняної війни, які стояли на березі водойми на меморіальному постаменті.
   Вранці, проїжджаючи через греблю, пасажири автобусів повертали голови у бік зенітки, щоб дізнатися, хто з ким сьогодні воює, і чи потрібно ховати своїх дітей. Якщо стовбур зенітки дивився в бік Зарічного, значить, угруповання КРЕС оголосила йому війну. Якщо зенітка повернена у бік КРЕС, значить, війна з боку Зарічного. Якщо дуло опущене вниз, оголошено тимчасове перемир'я і можна не переживати за своїх близьких.
   До 1990 року "бігу" охопили не тільки люмпенізовану квартали, а й острівці старих тихих районів, повні чарівності старовини й інтелігентності. Рух стало настільки популярне, що сопливих малеча у дитячих садах перейняла термінологію "бігунів" і копіювала їх бої. "Бігуни" об'єднувалися в загони за територіальною ознакою, створювали свої закони, форму, атрибутику, статут. Залежно від місця проживання кожна з угрупувань носила горду назву "бики", "коні", "голубці" і т.д. У загони входили "старшакі" (юнаки 17 - 18 років), "малолітки" (15 - 16 років), "мультики" (14 - 15 років) і "пупси" (12 - 13 років). Вікові групи ділилися на "шістки", на чолі яких стояли "авторитети". Всією ж різновікової угрупуванням керував лідер - "кермо". Згодом рух омолодилася - віковий поріг не перевищував 16 років.
   Кандидатуру вступає в угрупування обговорювали на загальних сходках, зазвичай проходили за гаражами чи в дитячих садах вечорами. Кандидат повинен був проявити себе в першому бойовому хрещенні. Від нього вимагалося зайти на територію ворога і зробити "диверсію" - вистрілити супротивнику в сідницю чи в ногу і втекти. За новеньким спостерігали і в бою. Дані про перебіг бою надавав "кагебіст" - підліток, який аналізував бій з боку, не маючи права в ньому брати участь. Після бою проходив розбір польотів і підводився підсумок: хто був боягузом, а хто не був, кого удостоїли честі називатися "бігуном", а кого вигнати з ганьбою. У місті одночасно діяли 15 - 25 угруповань. Чисельність їх членів, а також тих, хто "надавав посильну допомогу", могла досягати десяти тисяч чоловік. Тільки в одному Саксаганському райвідділі міліції на обліковій обліку перебувало 800 осіб. Якщо підліток не "бігав" сам, він зберігав або виготовляв зброю, або доставляв його до місць відпочинку, де чергував міліцейський патруль. Дотримуватися конспірацію "бігунам" допомагали навіть дівчата, проносячи у бюстгальтерах пістолети і патрони на дискотеку. Зброя та боєприпаси добували теж спільно. Одні майстрували мідні трубки, що стріляли не гірше нарізної гвинтівки іжевського виробництва, і старі добрі самопали, починаючи їх дробом і цвяхами. Інші крали в шкільному тирі патрони. Треті потіли над виготовленням "гранат", денно і нощно зіскрібаючи з сірників сірку і набиваючи нею промислові запобіжники. Для додання осколкових дій запобіжники обв'язували болтами, гачками і цвяхами. Але саме єзуїтське винахід придумали "бігуни" Жовтневого району, прив'язуючи запобіжнику ковані гачки - трійники для лову великої риби. Потрапивши на одяг противника, запалена "граната" перетворювала його в камікадзе, оскільки зірвати рибальський гачок було неможливо. За оцінками експертів, таке самопальні пристрій був потужнішим гранати Ф-1 в півтора рази. Воно наносить важкі каліцтва, відривало кисті, вибивало очі. Проте притягнути до відповідальності малолітку, у якого знаходили гранату, виготовлену кустарним способом, було досить важко. Адже наприкінці 80-х років експерти не могли дати висновок, що саморобний пристрій, набите побутової сірої з-під сірників і обв'язали рибальськими гачками, є боєприпасом! Колишні "бігуни" поверталися з Афганістану живими і з орденаміГруппіровкі фінансувалися за рахунок поборів з школярів і учнів технікумів і профтехучилищ. Кожен "свідомий патріот" свого району повинен був щодня віддати виданий батьками рубль на обід представнику місцевого угрупування. У разі непокори "відмовника" брали "на список", і його борг виростав у десять разів. Іноді в скарбницю могла вчинити дуже велика сума від батьків "бігуна" - так дорослим доводилося викуповувати своїх синів з організації, яка все більше була схожа на тоталітарну секту. Адже підліток, який побажав вийти з неї, міг це зробити "тільки через реанімацію" - зрадників переслідували і били. Рахунок йшов на десятки тисяч рублів. Основна частина зібраних коштів призначалася для лікування поранених і похорони загиблих "бігунів". Коли у квартиру до батьків покійного був гонець - будь-який шмаркач років 12-ти - і викладав на стіл дві - три тисячі радянських рублів, родичі втрачали дар мови. Якщо ж поранений соратник, якому пророкували швидку смерть, раптом виживав, "похоронні" гроші залишалися в нього як нагорода за хоробрість у бою. Розбагатілий хлоп'я тут же нагороджував себе новеньким мопедом або фірмовим музичним центром. Ховали "бігунів" з усіма належними почестями. До будинку, де жив убитий боєць, повільно приходило кілька сотень його соратників і бійців союзних угруповань. З покійним, лежачим на вулиці у відкритій труні, прощалися під музику Віктора Цоя, яка рвалася з величезних колонок, виставлених біля під'їзду. Увечері товариша поминали на танцмайданчику. Зійшовшись в коло і опустивши голови, хлопчаки скорботно тупцювали на місці під пісню групи "Статус Кво" "Тепер ти в армії". Якщо хтось чужий випадково проходив повз, його били і знову поверталися до кола оплакувати вбитого ... Іноді загиблий опинявся жертвою свого ж товариша, який цілився у ворога, а потрапляв в потилицю члену свого угрупування. Адже самопальні зброя була далеко від досконалості, до того ж багато малолітки не вміли правильно з ним поводитися. Були й зовсім безглузді випадки, коли травмувалися або гинули молодші члени сімей "бігунів", що виявили в квартирі арсенал старших братів. Трагедією закінчилася спроба неповнолітнього вивчити особливості пістолета на уроці математики в одній зі шкіл Тернівського району. Ненароком натиснувши на курок, школяр смертельно поранив свою однокласницю. Дівчинка померла в лікарні, не приходячи до тями. Взагалі-то підлітки смерть зневажали. Психологи це пояснювали особливостями дитячої психіки: діти мало відчувають різницю між життям і смертю і вірять у власне безсмертя. Напевно, 12-13-літні "пупси", позбавлені почуття самозбереження, дійсно легко піддавалися стадного інстинкту. Але що керувало "старшакамі" - цілком зрілими молодими людьми 17 - 18 років? Виникла версія, що ними маніпулюють дорослі карні злочинці. Самостійність, автономність підліткового руху стала піддаватися сумніву. "Бігу" набули ще більш зловісний зміст. Крім того, це було гарним поясненням тому, чому так довго з ними не вдається впоратися. І хоч доказів ця версія так і не отримала, її підтримували не лише рядові громадяни, а й деякі великі міліцейські чиновники. Але, як вважає старший оперуповноважений Саксаганський кримінальної міліції у справах неповнолітніх Олексій Нестеров, чиє ім'я як досвідченого фахівця з боротьби з "перегонами" нерозривно пов'язана з історією цього явища, "кримінальний світ був проти" перегонів ", як не дивно". Хоча б з тієї причини, що підлітки вчиняли злочини, позбавлені користі, а в кримінальному середовищі це вважалося великою дурістю. - "Бігуни" в основному сиділи по двісті шостий, частина третя - за хуліганство. На "зоні" таких хлопців називали "бакланами", - розповідає кореспонденту "ФАКТІВ" Олексій Юрійович. - Ну, зламав ти сейф, заліз у кишеню, зроби шахрайство талановито. А тут на тобі - якийсь дивак лізе у в'язницю ні за що ні про що! "Баклан"! Дуже вдале визначення, по-моєму ... Інша справа, що, коли почався економічний переділ міста, колишніх "бігунів" охоче брали на роботу кримінальні структури. Бойовий досвід, очевидно, став у нагоді цим підліткам і в Афганістані. Більшість з них поверталися звідти живими, деякі - з орденами Червоної Зірки ... Найбільшу угрупування в місті розігнали хлопці, що повернулися з армії Поки угруповання мірялися силами в "чесному бою", навколо них ще тримався романтичний ореол. Ситуація змінилася, коли "бігуни" стали грати без правил. Найстрашнішим вважалося потрапити до них "на свавілля". Так називали ситуацію, коли вони били кожного, хто зустрічався їм на шляху, - навіть тих, хто не перебував ні в одній з угрупувань. На хлопця (дівчаток і дорослих "бігуни" не чіпали. - Авт.) Накидали всією зграєю, найчастіше біля стін його ж власного (!) Будинку. Закон про те, що кожен повинен ходити по "своїй" території, перестав діяти. Жертву катували так, що кров заливала стіну до другого поверху. У хід йшли ноги, палиці, цегла, вогнепальну зброю. Тому, побачивши "бігунів", домашні діти намагалися сховатися в під'їзді або якомусь укритті, щоб не попастися їм на очі. Саша Жердєв сховатися не встиг ...
   У 1991 році після проголошення незалежності в Україні були значно збільшені штати правоохоронних органів. Це дало можливість посилити контроль за молодіжними угрупуваннями. По місту у місць відпочинку молоді цілодобово курсували спеціальні мікроавтобуси з працівниками карного розшуку та міської інспекції у справах неповнолітніх. Посилили свої позиції і суди. Судді стали йти від таких заходів, як умовне покарання і відстрочка виконання вироку. Тепер, якщо гинув або був важко поранений неповнолітній, отримував покарання не тільки той, чий постріл опинявся фатальним, але і всі інші 10 - 12 осіб, які його били або стріляли (раніше вони проходили як свідки). Реальну міру покарання стали давати за знайдений у підлітка патрон або вибуховий пристрій. Все більше хлопців виявлялося за гратами, що підривало святу переконаність малоліток в тому, що їм за "бігу" "нічого не буде". Це вплинуло на "імідж" "перегонів". Сидіти нікому не хотілося.
   4 листопада 1992 стало переломним моментом в підлітковому війні. У той день "бігуни" вперше напали на міліцію. А міліція вперше за всі ці роки як міру крайньої необхідності застосувала зброю. Підлітків було 21, а міліціонерів троє, один з них зброї не мав. У перестрілці, що зав'язалася отримав поранення 18-річний і загинув 14-річний підліток. Для міста це був шок. Але, оговтавшись від потрясіння, населення, виснажене виснажливої війною, встало на сторону міліції. У мікрорайоні Сонячний найбільшу в місті угруповання, від якої постраждав Саша Жердєв, розігнали хлопці цього ж району, які повернулися з армії. Вони не давали малолетка збиратися, переслідували їх буквально по п'ятах ... Апофеозом "громадянської свідомості" став випадок, коли мешканець будинку по вулиці Співдружності, побачивши армаду "бігунів", вирішив дати їм гідну відсіч. Коли назустріч "бігунам", грізно галасуючи й потрясаючи сокирою, вибіг оголений по пояс мужик з виколотими Сталіним на грудях, озброєні до зубів вояки остовпіли і ... розбіглися. Наскільки похитнулася економіка країни була згубна для підлітків, настільки ж і рятівним. Хлопчаки раптом зрозуміли: стріляти один в одного безглуздо і невигідно, краще піти на базар і заробити. Найкмітливіші поспішили піти у дрібний бізнес, зайнятися рекетом або ... засісти за підручники, щоб вступити до престижного вузу. Ряди угруповань почали рідшати. Крім того, як гриби після дощу почали з'являтися літні кафе, бари і дискотеки, і "бігуни" стали "культурно" відпочивати. А що ще пацану було треба? Колишня ідея капітулювала перед можливостями нового часу. З кінця 1993 бої пішли на спад. Навесні 1995 року "бігу" як форма самовираження підлітків в епоху соціальних катаклізмів припинили своє існування. Або просто затихли в очікуванні нового покоління молодих, яким нічого втрачати ...

Взято  : http://interesnoe.info/mod.php?n=Articles&a=view&lid=193

«Якщо любов до Батьківщини ми дбайливо зберігаємо в серцях своїх, то ненависть до ворога концентруємо на кінцях штиків наших».
Михайло Шолохов.
Нещодавно в архіві колишнього начальника розвідки 10-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії полковника запасу О. О. Коробкова (про яке вже писав "Заклик") було знайдено лист одного з розвідників 11-ї гвардійської розвідроти 10-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії. На жаль, лист був без конверта і встановити ім'я автора не вдалося.
У листі містилися спогади про один цікавий і героїчне епізоді битви за правобережну Україну. Ця інформація істотно розходилася з офіційною трактуванням тих подій ...

Лютого 44-го, йдуть важкі бої за Кривий Ріг. Виконуючи наказ Гітлера, німці, відступаючи, підривають всі промислові та інші стратегічно важливі об'єкти, пам'ятки культури, храми, розбивають залізничні полотна. При цьому з німецькою акуратністю знімають все на кіноплівку. Одним з таких стратегічно важливих об'єктів була Криворізька ГРЕС і гребля поруч з нею.
Але надамо слово офіційної військово-історичній науці (Грилев А.М. "Дніпро-Карпати-Крим"): "Особливо важливе значення наше командування надавало швидкого звільнення Криворізької ГРЕС і греблі поруч з нею. 20.02.44 р. військовий Рада 37-й армії сформував для цієї мети спеціальний загін під командуванням підполковника Шурупова О.М. у складі 180 чоловік. Загін отримав завдання - захопити електростанцію і запобігти вибуху греблі.
О 4 годині ранку 21 лютого загін вступив у бій з противником, а о 2 годині ночі 22 лютого основними силами форсував річку в 400 м на південь від греблі. Виявивши переправу, противник відкрив сильний вогонь. Два дні загін Шурупова бився в тилу ворога. Смертю хоробрих полягли 14 солдатів і офіцерів, але бойове завдання загін виконав - він не допустив вибуху греблі, під яку було закладено понад 3 тонни вибухівки ".
А ось що написав у листі своєму колишньому командирові невідомий розвідник 11-й розвідроти (лист приводиться в скороченні):
"Ти, звичайно, пам'ятаєш, що для порятунку від вибуху греблі на Інгульці поруч з КРЕС при армії був організований загін під командуванням Шурупова. Всі учасники з порятунку греблі отримали високі нагороди. Але мені здається, що це все легенда. Просто Шурупов міг красиво відзвітувати . А тепер я нагадаю Вам про ті дні.
22 лютого Ви, як Начальник розвідки, ломка - командир 11-ї розвідроти зібрали нашу розвідгрупи, де були Комалов (старший групи), Слинько, Гусаров, Казаков, Колоярскій, Харін, Сергєєв, Попов та інші і поставили завдання: переслідувати відступаючих німців і зі зв'язківцями доповідати обстановку Вам або в штаб дивізії. Далі маршрут - кінцевим пунктом було село Мар'янівка на річці Інгулець. Попередили, що міст (гребля КРЕС) може бути замінований. Ми, розвідники, вночі 22 лютого прийшли до передової в районі села Соколівка, зайшли в один будинок, де були поранені наші бійці. Поранені нам розповіли обстановку. Ми підповзли до греблі і, пам'ятаючи Ваші поради про мінах, поповзли лівіше. Лід був весь побитий снарядами і мінами. Ми з цим брилами переповзли на той бік річки, де був населений пункт (в цей час, якщо вірити Грилеву, загін Шурупова вів бій за греблю - примітка автора статті). Німці з возами покидали його. Але ми не зустріли жодного загону. Де він відсиджувався, не знаю. Ми увійшли в селище КРЕС першими, перед нами прогромихалі останні вози німців.
Дійшли до другого селища - рудника Фрунзе. Там ми знайшли провідника. У селищі були бродячі німці, які затрималися у своїх дівчат (підкреслено автором листа). До нас вийшли чоловік тридцять цивільних зі зброєю. Уявилися: партизани. Вирішили збройних відвести в дивізію. Послали мене і Сергєєва, потрібно було і нести в штаб донесення. Решта хлопці-розвідники з провідником пішли вперед виконувати завдання ".

Тут ми пропустимо деякі подробиці цього відважного рейду. Додамо тільки, що в Мар'янівці (кінцевому пункті маршруту) Юхим Колоярскій, Віктор Слинько, Олександр Казаков на очах у німців пробралися в село і взяли двох мов. Коментарі, як кажуть, зайві. За це завдання Колоярскій був нагороджений орденом Слави, Слинько, Сергєєв, Казаков - медалями за відвагу.
Далі в листі йдеться: "Ми привели партизанів, доповіли особисто Вам. Ви подякували і ще налили по 150 грамів фронтовий (виявилося міцніше горілки) і дали нове завдання. І от мені і Сергєєву в цю ніч довелося знову переходити через річку близько греблі КРЕС і ніякого загону, ніяких інших розвідників ми не бачили, крім поранених солдатів і тих, які були на передовій в бойовій охороні. І ось ми дізнаємося ще в 1975 році, що Шапочніков написав книгу про відважного загоні (я її не читав, з Шапочніковим зустрічався і говорив про його брехня, що стосується греблі): "

Які ж можна зробити висновки? Через роки важко розгледіти істину, але спробуємо трохи поміркувати. Можливо, в метушні відступу німці не встигли підірвати греблю або не надали цьому важливого значення. При штурмі Кривого Рогу після Сталінграда і Курської дуги вони боялися оточення. А може, просто хтось не виконав наказ, не бажаючи ризикувати своєю головою (гітлерівець 44-го року істотно відрізнявся від гітлерівця 41-го). Розвідники 11-ї розвідроти в ніч 22-23 лютого своїми очима бачили, як останні німці залишали селище КРЕС і не вірити їм немає жодних підстав. А це означає, що 22 лютого фашисти ще знаходилися в селищі і ніхто не заважав їм підірвати греблю (наше бойову охорону знаходилося на іншому березі).
Немає сумніву, що бійці загону Шурупова виконали свій обов'язок у тих важких боях. Але давайте згадаємо і відомих і залишилися безіменними розвідників 11-ї гвардійської розвідроти 10-ї повітряно-десантної дивізії, чиї заслуги у збереженні стратегічно важливою греблі КРЕС теж незаперечні. Залишившись в тіні армійської розвідки, вони й не просили для себе нагород. Вони просто виконували свою роботу: начальник дивізійної розвідки А. А. Коробков, командир роти ламкою, комсорг роти Сергєєв, розвідники - Слинько, Колоярскій, Камалов, Стефашін, Харін, Попов, Казаков, Гусаров та інші, невідомі нам герої. Честь їм і слава.

При звільненні міста особливо відзначилися воїни спецзагону підполковника О.М. Шурупова. Сміливими, рішучими діями вони запобігли загибель греблі КРЕС і затоплення гірницьких селищ. У пам'ять про те подвиг одна з вулиць, прилеглих до КРЕС, носить назву «Десантній». У боях за Кривий Ріг молодший сержант Олександр Кіров повторив подвиг Олександра Матросова, - закрив своїм тілом амбразуру ворожого дзоту в районі рудника «Красногвардійський». Аналогічний подвиг у боях між селами Інгулець і Родіонівка 7 березня 1944 здійснив стрілок 15 гвардійської стрілецької дивізії Микола Галаган.
У повітряних боях за Криворіжжя капітан Іван Федорович Базаров 30 жовтня 1943 направив свій палаючий літак на скупчення бойової техніки і живої сили противника в районі с. Лозуватка. За цей подвиг він посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Його фронтову долю 3 грудня 1943 в небі над селом Христофорівка повторив заступник командира окремої авіаційної ескадрильї 9-го швидкісного авіакорпусу молодший лейтенант Василь Данилович Азаров.
У єдиноборстві з фашистами на одному з напрямків у битві за Кривий Ріг гвардії сержант Іван Калінін кинувся з гранатами під танк і був посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Це один з 182 відомих за всю історію Великої Вітчизняної війни аналогічних подвигів. Однак українські жінки врятували вмираючого сибіряка і виходили його. Іван Калінін після війни переїхав жити в Кривий Ріг.

Взято:  http://www.prizyv.ru/life/?news=2402