Память духоборам спрятана под бюстом Ленина [VI/6026]

Почти двести лет назад [май 1818 года] в Терпении побывал император Александр I. Архивные источники рассказывают, что духоборы несли коляску до самого дома, где надлежало ночевать государю. Александр Павлович поднялся на второй этаж и, увидев мягкую постель, велел ее убрать, а постелить соломы. Поутру император завтракал вместе с духоборами под вековыми дубами. Дуб «Патриарх» - единственный из сохранивших память о высочайшем посещении. Впрочем, есть версия, что о визите государя осталась и рукотворная память. Несколько лет назад сотрудник лаборатории комплексного краеведения Мелитопольского пединститута [ныне университета] доцент Николай Крылов отыскал в архиве фотографию памятника, установленного духоборами в конце 20-х - начале 30-х годов ХIХ века. Кстати, это первый памятник, установленный в Запорожской области. Он представлял собою четырехугольную колонну из жженого кирпича высотою в четыре аршина, имеющую у основания один аршин в квадрате, увенчанную вазой. Краевед высказал мысль, что после революции памятник был «перепрофилирован»: вазу убрали, чуть изменили форму постамента и увенчали его бюстом Ленина.
Чем же так люб был император Александр духоборам?
Эта православная секта появилась во второй половине XVIII века в Екатеринославской губернии, распространившись на многие губернии. Она заинтересовала известного украинского философа Григория Сковороду, который составил своеобразный катехизис «Исповедание веры духоборов Екатеринославской губернии». Духоборы считали, что "Чада Божии сами исполняют что следует, без принуждения; власти нужны не для них, а разве для укрощения злых, татей и разбойников. Непозволительна клятва и присяга; не следует носить оружие и сражаться с врагами".
Духоборы говорили: "Царя почитаем, милостивым властям повинуемся: кто безвинно бьет и мучит, тот антихрист, кто милостиво судит, уподобляется Богу. Ходить в церковь совесть нам не велит, в ней святости не чаем". Это скрытое неповиновение при Екатерине Великой и императоре Павле вызвало череду гонений, казней, ссылок в Сибирь и прочих притеснений. Они закончились лишь с восшествием на престол Александра I, который в 1803 году принял решение о переселении всех духоборов на Молочные воды. К тому же, император не изгонял их сирыми и босыми в никуда: на каждую переселяющуюся душу предоставлялись 15 десятин земли, пятилетнее освобождение от государственных податей и по 100 рублей на обустройство на новом месте. Немудрено, что к 1808 году на реке Молочной было уже девять духоборческих поселений с центром в селе Терпение. Трудолюбивые и добродетельные, духоборы быстро обрастали хозяйством, занимаясь землепашеством и скотоводством. Они вели полукоммунистический образ жизни, не ведая воровства, пьянства и прочих пороков.
Возможно, льготы, предоставленные Александром духоборам, искушали многих исконно православных, и секта стала быстро расти [к 1820 году их было 27 тысяч]. Отцы церкви не могли с этим смириться, и на духоборов посыпались наветы. Не исключено, что высочайший визит 1818 года имел и инспекционную цель. В тот раз император убедился, что злые языки врали, и уезжая, уверил их: "Я вам защитник". Потому немудрено, что духоборы так любили императора Александра. После смерти государя гонения возобновились. А в 1843 году император Николай I издал указ о выселении духоборов в Закавказье.
Однозначного ответа, почему это произошло, нет до сих пор. Составители энциклопедического словаря Брокгауз и Эфрон [1900-1905 годы] пишут: "О жизни духоборов одни отзываются с большою похвалою, говорят об отсутствии у них воровства и пьянства, об исправной уплате податей; по другим, у них господствуют разврат и жадность к деньгам, ненависть и ссоры доходят до кровавых истязаний и убийств". Но стоит учесть, что в 1895 году духоборов, отказавшихся взять в руки оружие, поддержал Лев Толстой. На гонорар за роман «Воскресение» он снарядил несколько кораблей, которые увезли львиную часть духоборов в далекую Канаду. Сложно представить, что «порочным» руководителям секты удалось провести графа Толстого.
На Мелитопольщине после 1843 года осталось всего четыре тысячи духоборов, которые перешли в православие. Довольно долго они ухитрялись сохранять свою самобытную культуру. Однако сегодня о них напоминают лишь экспонаты краеведческих музеев и дуб «Патриарх».

Взято с: http://www.mig.com.ua/events.php?act=1&cat=1047&eventID=3224

______________________________________________________________________________________________

Майже двісті років тому [травень 1818] в Терпіння побував імператор Олександр I. Архівні джерела розповідають, що духобори несли коляску до самого будинку, де належало ночувати государю. Олександр Павлович піднявся на другий поверх і, побачивши м'яку постіль, звелів її прибрати, а постелити соломи. І сталося вранці, імператор снідав разом з духобори під віковими дубами. Дуб «Патріарх» - єдиний з зберегли пам'ять про найвищу відвідуванні. Втім, є версія, що про візит государя залишилася і рукотворна пам'ять. Кілька років тому співробітник лабораторії комплексного краєзнавства Мелітопольського педінституту [нині університету] доцент Микола Крилов відшукав в архіві фотографію пам'ятника, встановленого духобори в кінці 20-х - початку 30-х років ХIХ століття. До речі, це перший пам'ятник, встановлений в Запорізькій області. Він представляв собою чотирикутну колону з випаленої цегли висотою в чотири аршини, що має в основі один аршин у квадраті, увінчану вазою. Краєзнавець висловив думку, що після революції пам'ятник був «перепрофільований»: вазу прибрали, трохи змінили форму постаменту і увінчали його бюстом Леніна.
Чим же так люб був імператор Олександр духобори?
Ця православна секта з'явилася в другій половині XVIII століття в Катеринославської губернії, поширившись на багато губернії. Вона зацікавила відомого українського філософа Григорія Сковороду, який склав своєрідний катехізис «Сповідання віри духоборів Катеринославської губернії». Духобори вважали, що "Чаду Божі самі виконують що слід, без примусу; владі потрібні не для них, а хіба для приборкання злих, татів і розбійників. Недозволено клятва і присяга; не слід носити зброю і боротися з ворогами".
Духобори говорили: "Царя почитаємо, милостивим владі покоряємося: хто безвинно б'є і мучить, той антихрист, хто милостиво судить, уподібнюється Богу. Ходити до церкви совість нам не велить, в ній святості не чаєм". Це приховане непокору при Катерині Великій і імператорі Павлові викликало низку гонінь, страт, посилань до Сибіру та інших утисків. Вони закінчилися лише з сходженням на престол Олександра I, який в 1803 році прийняв рішення про переселення всіх духоборів на Молочні води. До того ж, імператор не виганяв їх сіримі і босими в нікуди: на кожну переселяються душу надавалися 15 десятин землі, п'ятирічне звільнення від державних податків і по 100 рублів на облаштування на новому місці. Не дивно, що до 1808 на річці Молочній було вже дев'ять духоборческіх поселень із центром у селі Терпіння. Працьовиті і добродійні, духобори швидко обростали господарством, займаючись землепашеством і скотарством. Вони вели полукоммуністіческій спосіб життя, не відаючи крадіжки, пияцтва та інших вад.
Можливо, пільги, надані Олександром духобори, спокушали багатьох споконвічно православних, та секта стала швидко рости [до 1820 року їх було 27 тисяч]. Отці церкви не могли з цим змиритися, і на духоборів посипалися наклепи. Не виключено, що найвищий візит 1818 мав і інспекційну мета. Того разу імператор переконався, що злі язики брехали, і їдучи, запевнив їх: "Я вам захисник". Тому не дивно, що духобори так любили імператора Олександра. Після смерті государя гоніння поновилися. А в 1843 році імператор Микола I видав указ про виселення духоборів в Закавказзі.
Однозначної відповіді, чому це відбулося, немає до цих пір. Укладачі енциклопедичного словника Брокгауз і Ефрон [1900-1905 роки] пишуть: "Про життя духоборів одні відгукуються з великою похвалою, говорять про відсутність у них крадіжки і пияцтва, про справної сплати податків; за іншими, у них панують розпуста і жадібність до грошей, ненависть і сварки доходять до кривавих катувань та вбивств ". Але варто врахувати, що в 1895 році духоборів, що відмовилися взяти в руки зброю, підтримав Лев Толстой. На гонорар за роман «Воскресіння» він спорядив кілька кораблів, які вивезли левову частину духоборів в далеку Канаду. Складно уявити, що «хибним» керівникам секти вдалося провести графа Толстого.
На Мелітопольщіне після 1843 року залишилося всього 4000 духоборів, які перейшли у православ'я. Досить довго вони ухитрялися зберігати свою самобутню культуру. Однак сьогодні про них нагадують лише експонати краєзнавчих музеїв і дуб «Патріарх».