Лиска [TR/6691]

Лиска
Лиска
ТАЙНИК
Тип: Традиционный,
городской
Класс: Исторический
Прогулка
Фортификация
Автор запретил искать и извлекать контейнер в зимний период
КООРДИНАТЫ (WGS84)
(видны только зарегистрированным пользователям)
МЕСТНОСТЬ
Украина
Киевская обл.
Голосіївський р-н
БЛИЖАЙШИЙ НАС.ПУНКТ
Київ
ОЦЕНКИ ТАЙНИКА [?]
Доступность: 3
Местность: 5
РЕЙТИНГ
3.95Нашли: 34
АТРИБУТЫ [?]
ПАСПОРТ ТАЙНИКА
ЭКСПОРТ ТОЧКИ
ФОТОАЛЬБОМ ТАЙНИКА
ПОКАЗАТЬ НА КАРТЕ
БОЛЬШЕ КАРТ
Потерна
Потерна
Капище
Капище
Краєвид з гори
Краєвид з гори
В потерні
В потерні
Автор: A&G
Создан: 10.10.2009
(отредактирован 27.03.2011)
Компаньоны: Україна

Описание окружающей местности

Лиса гора
 
(точка в’їзду (входу) N 50° 23.999' E 30° 33.150')


Осоружною вважали колись кияни Лису гору; сама назва свого часу наводила жах. З покоління в покоління передавалися перекази про моторошні нічні шабаші відьом. Ті казки та легенди, до речі, поширені серед усього слов'янського світу, від раннього дитинства хвилювали і М. Гоголя — згадаймо його «Вій» та «Страшну помсту», М. Лисенка, що написав відому музичну п'єсу «Ніч на Лисій горі», М. Булгакова, який, хоч і не згадує київської гори, проте, безперечно, знав про неї, коли писав заключні глави роману «Майстер і Маргарита». Або пригадайте чудовий пушкінський вірш «Гусар» з рядками:
«То ль дело Киев, Что за край!..
Гляжу — гора. На той горе
кипят котлы, поют, играют,
свистят, и в мерзостной игре
гуляют ведьмы...»
Згадують її старі та нові довідники по древньому Києву. З такою назвою існують гори, урочища, села, а колись були і корчми, знову-таки в усьому слов'янському світі. А у Києві Лиса гора існувала і на лівому березі Дніпра — у вигляді довгої піщаної дюни з вершиною десь біля Вигурівщиии (тут і дніпровська протока з промовистою назвою Чорторий), і під Михайлівською горою (літописне Чортове беремище), і біля Щекавиці, і нарешті — на стрімкій, високій кручі — мисовому виступові при впадінні річки Либідь у Дніпро.
Саме ця віддалена від інших київських гір круча і донесла аж до наших днів стародавню назву. На її стрімкому крутосхилі, зверненому до Дніпра й Телички, немає дерев, принаймні їх не видно з широкого асфальтового пасма сучасного Наддніпрянського шосе. Отже, Лиса. Але з півночі, від Залізничного і Стратегічного шосе та залізниці Київ — Москва, на гору веде широкий шосований серпантин, обрамований старезними дубами й осокорами. Впадає у вічі розкіш зеленого вбрання, незайманість підліску й трав. Адже віками тут, на незручних для життя людини урвищах та ярах, не сіялося, не косилося, а останні сто років суворий режим забороненої зони сприяв і певній збереженості рослинного й тваринного світу. Поруч гуркоче залізниця, димлять труби промислових підприємств Телички й Корчуватого, гуде автострада... А назви — Стратегічне шосе, Саперна слобідка — походять із часів, коли на цю місцину звернуло увагу військове відомство.
Поросла деревами й чагарниками гора зберегла, крім природної краси, чимало цікавих пам'яток комплексу фортифікаційних споруд 1870-х років, що залишилися у майже первісному вигляді. Варто придивитися й до жовтих цеглин, не тільки тому, що вони майстерно змуровані в підпірні стіни, які обрамовують вхід до тунелів. Тут, біля важких, окутих залізом брам, десятки років стояли вартові, і дехто з них не втримувався від спокуси написати власне ім'я. Ці написи, непомітні здаля, зблизька проступають своєрідними візитними картками багатьох поколінь солдатів. Ні, це не той легковажний туристський стінопис, проти якого ми всі так дружно й слушно протестуємо. Слід зважити на стан людини, яка годинами вистоює на варті в безлюдному місці. А написи тут починаються з 80-х років минулого століття, коли взагалі не кожен «нижній чин» володів грамотою. З-поміж тих старих, з «ятями», назв губерній, повітів, бадьоро звучать імена з датами двадцятих, сорокових років. Трапляються досить незвичні тексти.
Солдатські автографи нагадали про молодого бійця Київського караульного полку часів громадянської війни, згодом відомого радянського письменника К. Г. Паустовського, який теж ніс охорону військових складів «десь за Байковим кладовищем» (чи не тут?), та епізод, описаний ним у «Повісті про життя». Дослідження написів на мурах Лисогірського форту могло б відкрити цікаві сторінки історії міста XIX-XX сторіч.


Лисогірський форт
Невивчена сторінка військового минулого Києва


Наприкінці 60-х рр. XIX ст. погіршилися відносини Росії із західними державами, виникла загроза розриву з Австрією, почалася франко-прусська війна. Царський уряд, занепокоєний можливістю втягнення у військові конфлікти, розпорядився привести в оборонний стан фортеці на західних кордонах, і приступити до проведення фортечних робіт у Києві. Головним Інженерним управлінням були розроблені детальні плани нових укріплень міста з урахуванням місцевості, позначено еспланади.
У 1867 році, за дорученням Олександра II, відомий військовий інженер, генерал Е.І. Тотлебен (дослівно – “любов до смерті”), який обіймав посаду Генерал-інспектора з інженерної частини, прибув до Києва для огляду фортеці і довколишньої місцевості. У 1869 році генерал запропонував побудувати у Києві 27 фортів на височинах від Видубицького монастиря до Сирця і далі до Дніпра, а також за річкою Либідь. 28 квітня 1870 року Олександр II затвердив його проект. Військове відомство приступило до підготовки першочергових заходів (з доповіді Головного Інженерного управління Військовому міністру Д.О. Мілютіну, травень 1871 року):
а) Занять лежащую на правом берегу реки Лыбеди высоту, известную под именем Лысая гора под отдельный самостоятельный форт, дабы вполне обеспечить мост железной дороги, совершенно открытый с этой высоты.
б) Усилить слабое Зверинецкое укрепление и устроить промежуточное укрепление между фортом Лысой горы и Васильковским.
в) Устранить важнейшие недостатки существующей крепости, прикрыв оборонительные постройки Васильковского и Госпитального укреплений земляными насыпями.
г) Выдвинуть укрепленную позицию вперед на высоты Старого города, связав ее с крепостью сильною батареею на косогоре Липок.
Як бачимо, у проекті Тотлебен ставив питання про забезпечення захисту не тільки Печерська, але й центральної частини міста, або так званої «Старокиївської позиції». Тут він запланував побудувати систему укріплень і розташувати їх попереду Андріївської церкви, Флорівського монастиря, біля Десятинної церкви, «Мініховських» валів, навколо Володимирського собору, будівництво якого тоді йшло, навкруги університету Св. Володимира. Крім того, було заплановано спорудити 12 окремих артилерійських батарей по всьому місту. Таким чином, весь Київ мав перетворитися на велику фортецю-табір.
14 червня 1871 року до Києва прибув Військовий міністр Д.О. Мілютін. У присутності начальника інженерів Київського Військового округу, генерал-майора Д.Г. Біркіна він оглянув позиції, на яких планувалося будівництво нових укріплень. З приводу їх розташування і призначення кожного Д.О. Мілютін висловив задоволення і підкреслив, що «...в фортификационном отношении пункты для расположения батарей и укреплений избраны превосходно и лучшего желать нельзя».


Земельні суперечки


Здійснення проекту посилення Києва значно погіршило б становище міста. Спорудження нових укріплень і встановлення еспланадних правил вимагало знесення житлових будинків та відселення мешканців, як це відбувалося під час будівництва Нової Печерської фортеці. Тоді на Печерську було знесено 533 будинки, а мешканці вимушені були оселитися за річкою Либідь, де потім виникло так зване «Новое строение» — Либідська частина Києва. Невдоволені були різні верстви міського населення, особливо ті, що займалися торговельно-підприємницькою діяльністю. Дуже активно висловлювала незадоволення преса. На сторінках київських газет постійно говорилося про руйнівні наслідки проекту, якщо його буде здійснено. Хвиля обурення охопила і наукову громадськість Києва, у зв'язку з намірами побудувати чотири форти навколо університету Св. Володимира.
Відомий письменник, історик та церковний діяч Андрій Миколайович Муравйов найактивніше виступав проти проекту Тотлебена. Під час перебування Д.О. Мілютіна у Києві, він вручив Військовому міністру протест. Будівництво нових укріплень ставило під загрозу знищення приватних садів у Липках, і у Старокиївській частині, Царський сад, Ботанічний сад університету, який підпадав під межу укріплень навколо обсерваторії. Було заборонено зведення понад ста кам'яних будинків у цій частині міста, відкладалося спорудження митниці і трьох церков у Лук'янівському кварталі.
Такі методи оборони серйозно загрожували подальшому розвитку Києва. «... Вот уже четвертая крепость, — писав А.М. Муравйов, — воздвигается для его защиты в продолжении 160 лет, и еще ни одной из них не случилося ему воспользоваться, хотя предпоследняя (мається на увазі Нова Печерська фортеця) отчасти разорила его, а последняя довершит, если только исполнится то, что предположено. ...Тем прискорбнее сия четвертая крепость, вовсе неожиданная, а между тем столь разорительная для целого города, которому страшнее такая оборона, нежели само нападение».
Таким чином, проект мав би негативний вплив на розвиток міста. Масові протести змусили відмовитися від будівництва укріплень у центрі міста, а замість них було вирішено створити пояс окремих фортів за межами Києва, по той бік річки Либідь.
Рішення обмежити кількість запланованих укріплень підтримав і генерал-губернатор Південно-Західного краю, князь О.М. Дондуков-Корсаков (перебував на посаді з 6 січня 1869 по 15 квітня 1878 рр.). Він визнав такий варіант більш корисним для Києва, але, враховуючи можливість військової небезпеки, вимагав від Київського Фортечного Інженерного управління найскоріше розпочати роботи по будівництву укріплень.
Будівництво Лисогірського форту і відведення під його еспланаду 500 саженів місцевості вимагало відчуження земель, більшість із яких належали Києво-Печерській Лаврі, Видубицькому монастирю, а також приватним особам. Це спричинило територіальні та майнові претензії їх володарів до Інженерного відомства. У 1872 році Київським Губернським Правлінням була створена комісія, яку очолював Київський Повітовий предводитель дворянства, для оцінювання земельних ділянок, що відходили під форт і визначення компенсацій за них. До складу комісії увійшли представники Київського Окружного Інженерного управління, Повітового суду, поліції, а також Київський Губернський землемір і Особливий землемір при Київській Креслярській комісії Трофімов. У роботі комісії взяли участь депутати від Видубицького монастиря і Лаври.
Духовенство, як великий землевласник, відігравало важливу роль у соціально-економічному житті Києва. Майже всі землі київського лівобережжя і частина правого берега належали великим монастирям: Лаврі, Видубицькому, Братському, Михайлівському, Китаївському. Відчуження земель на користь Інженерного відомства дуже шкодило їх інтересам.
У 1872 році від Лаври були відібрані землі на Лисій горі, а як компенсацію вона отримала казенну Совську дачу, ділянку з урочища «Темний луг» з Вітяно-Трипільської дачі та острови Галерні № 1 та № 2. Пізніше Лаврі віддали острів Галерний № 3, якого взято від селян села Мишоловка як надлишок. При цьому, у 1875 році лаврський хутір Коноплянка відійшов до Окружного Інженерного управління. Видубицький монастир також позбавився земельних ділянок, дубового гаю і лісової дачі на хуторі Корчувате.
Будівництво
Е.І. Тотлебен приділяв особливу увагу питанням організації оборони залізниць і мостів. Користь цього показала франко-прусська війна, оскільки наявність фортець і укріплень поруч із залізничними вузлами не давала можливості армії противника скористатися цими шляхами під час наступу.
Однією з головних завдань форту на Лисій горі була оборона Дарницького залізничного мосту через Дніпро. Побудований у 1868—1870 роках за проектом інженера-калітана А.Є. Струве, міст стояв на 13 биках і мав довжину понад кілометр, на той час найдовший у Європі. При його будівництві А.Є. Струве вперше в Роси застосував кесонний метод закладання фундаментів. 17 лютого 1870 року через новий міст перший поїзд Києво-Курської залізниці прибув на київський вокзал.
Лиса гора вигідно розташована: навколишня місцевість помережена ярами, що ускладнювало б наступ при облозі. При розливі Дніпра, рівень води сягав підніжжя Лисої гори, що разом із річкою Либідь утворювало додаткову перешкоду.
Ще одна сприятлива обставина — це розташований поблизу, в урочищі Теличка, цегельний завод. З метою розширення виробництва, у липні 1872 року ризькому громадянину Андрію Ерліху було дозволено влаштувати на хуторі Корчуватому, який належав Видубицькому монастирю, приватну цегельню. Були задіяні також інші приватні заводи, Єпішкіна і Волкова, з якими Київське Окружне Інженерне управління уклало контракти.
Кошторис будівництва склав 2,5 млн. карбованців. У другій половині 1872 року почалися роботи, в яких, крім військових будівельників, брали участь вільнонаймані робітники, арештантські роти, в'язні Київської фортеці. Будівельні матеріали — цегла, дошки, залізо тощо постачалися київськими підприємствами.
У 1872—1874 роках були проведені значні роботи: зведені бастіони і напівбастіони, батарею для прикриття відходу гарнізону і редюіт. У головному валу укріплення улаштовані потерни, які забезпечували вихід до рову з внутрішньої частини форту. До кінця 1873 року було завершено улаштування сполучень між фронтом, флангами і горжовою частиною форту та проведені мосовані дороги фронту бастіонів.


Фортифікаційна структура


Форт складається з трьох розділених частин — північної, що має своєрідні бастіонно-тенальні обриси, південної – полігонального плану, і окремого східного укріплення у вигляді редюїта, з якого прострілюється внутрішній простір північної і південної частин.
У плануванні поєднано тенальну та полігональну конструкцію, що для того часу було прогресивно. З системою казематових та інших будівель, мережею сполучень та комунікацій, при 178 гарматах на озброєнні та 2-тисячним гарнізоном, Лисогірський форт вважався неприступним і спроможним забезпечити захист підступів до Києва.
Гласиси були сплановані під обстріл з головного валу. Для кращого пристрілювання місцевості улаштовано кремальєри і додано особливий фланг з ровом, через що ліва частина форту отримувала самостійну оборону. Щоб ускладнити доступ до рову були зведені ескарпові та контр-ескарпові мури з траверзами та бійницями для пристрілювання його з рушниць. За прикладом Госпітального укріплення Нової Печерської фортеці, у Лисогірському форті були передбачені капоніри для пристрілювання ровів артилерією . Побудовані у 1874—1875 роках, до нашого часу вони не збереглися.
Під валами проходять 8 великих, обкладених жовтою цеглою потерн – тунелів, які могли правити за укриття від обстрілу облоговою артилерією противника. Форт обладнано системою водопостачання з криницями при потернах, а також дренажними криницями для відведення з рову дощових та снігових вод у довколишні яри. Вони ж виконували функції сортій, тобто підземних ходів, які забезпечували таємний вихід за межі укріплень.
Крім військових будівель і складів, на території розміщувалися кухні, лазарет, запаси провіанту. Для кращого зв'язку між батареями і сполучення з Печерською фортецею були проведені шосовані дороги. Відтак, Лисогірський форт являв собою досить складну оборонну споруду. Під час будівництва все ретельно перевірялося і при необхідності дороблювалося.
Завершено будівництво було в 1876 році. Однак далеко не все заплановане проектом вдалося здійснити. Посилення інших фортець та приведення їх в оборонний стан, що проводилося одночасно з укріпленням Києва і теж за ініціативою Е.І. Тотлебена, спорожнили державну скарбницю. Інженерний департамент визнав недоцільним продовження робіт. Адже бої останніх війн проходили далеко, і Київська фортеця, хоча і приводилася в оборонний стан, не була використана за своїм призначенням.
На прикритий шлях над контрескарпною стіною виводять аппарелі з рову. Ескарп і контрескарп земляні. На відстані 100-200 метрів від рову проходить гласис: передова піхотна позиція, бруствер. Виглядає як 2-метровий контрескарп, в кількох місцях має додаткові насипи.
Казарми були прикриті захисними валами. Південна частина форту відокремлена від північної ровом і валгангом, що має бруствер у бік північного форту. До валгангу була прибудована казарма, яка не збереглася. Також казарми були врізані в круті відроги гори, уздовж дороги, що веде від Дніпра у форт, що забезпечувало їх надійний захист.


Місце страт


Наприкінці XIX ст. Київська фортеця остаточно втратила своє військове значення. У 1897 році її перетворено у фортецю-склад.
Кінець XIX — початок XX ст. було відзначено посиленням суспільно-політичних рухів у країні. На кожен виступ царизм відповідав жорстокими каральними заходами і у цій справі Лисогірський форт відігравав певну роль. З 90-х років XIX ст. форт використовується як місце страти в'язнів «Косого капоніру» — відомої військово-політичної в'язниці. Для цього у форті споруджено ешафот з вісьмома шибеницями. У 1903 році на київській каретній фабриці, за спеціальним замовленням, була виготовлена карета смертників, у якій привозили до Лисогірського форту засуджених до страти арештантів. Прямуючи з «Косого капоніру» до Лисої гори, карета наводила жах на мешканців міста. Зберігається вона у історико-архітектурному пам'ятнику-музеї «Київська фортеця»..
Доставлених до місця страти зустрічав кат із підручним та священик. Страчені позбавлялися права на християнське поховання, тому кат закопував тіла повішених неподалік шибениці, у земляних валах. При цьому поверхні валів зрівнювалися так, щоб навіть не було видно їхніх могил. Тому і зараз ми не знайдемо у форті ніяких поховань. Але досліднику історії Київського некрополя, представнику найкращої плеяди києвознавців Людмилі Андріївні Проценко (1927— 2000) вдалося виявити в архівах дані про близько 300 поховань, серед яких більшу частину становить могили діячів політичних організацій і учасників революції 1905—1907 років. Тут поховано і вбивцю прем`єра Столипіна – Данила Богрова.
Придушення революції у 1907 році настільки збільшило кількість страт, що у Лисогірському форті вже не вистачало місця для поховань. З травня 1910 року Київський поліцмейстер вимушений був таємно звернутися до Київської міської управи з проханням знайти інше місце для поховань «державних злочинців». Для подальших поховань страчених на Лисій горі 29 грудня 1910 року, в районі Звіринця по Старо-Наводницькій дорозі, було відкрито спеціальне кладовище. За офіційними даними страти у форті припинилися лише після лютого 1917 року.


Війни ХХ століття


Перша світова війна змусила до укріплення Лисогірського форту. Виправлялися земляні вали, казематовані споруди та найбільш важливі частини форту були посилені залізобетонними конструкціями. Озброєння поновлено далекобійною артилерією. Серед неї особливе значення мала потужна 16-ти пудова фортечна мортира (тоді такі гармати називали монстрами.). У випадку наступу, вона транспортувалася з капоніру правого полігона форту до горжової частини і могла вести обстріл лівого берега Дніпра, у тому числі району Дарниці і місцевості Осокорки. На початку 1915 року Лисогірський форт приведено в оборонний стан і зосереджено у ньому значні запаси снарядів та медикаментів.
Відгриміли залпи Першої світової війни. Так сталося, що і у цих страшних подіях Лисогірський форт знову не став у пригоді, знову промовчали гармати на його бастіонах. Форт помітно втрачав своє військове значення.
Відчутного удару економічному і стратегічному становищу Києва нанесли громадянська війна та інтервенція. Відступаючи з міста, білополяки у червні 1920 року, підірвали усі мости через Дніпро, у тому числі й Дарницький залізничний. Завдяки неймовірним зусиллям міст було відбудовано за рекордно короткий термін, маючи примітивний інструмент і обладнання. 10 вересня 1920 року відбулося урочисте його відкриття.
У перші роки радянської влади Лисогірський форт використовувався здебільшого як військовий склад. У 1922 році в котловині з південно-західного напрямку приєднується частина, оточена ровом, яка містила стрільбище, стайню, клуні, що колись належали Лаврі, та хутір «Коноплянка», який раніше входив в еспланаду. Оскільки форт вже не міг би протистояти противнику, оснащеному новою зброєю та військовою технікою, він остаточно втратив статус військової споруди, а у 1923 році Лиса гора увійшла до складу Києва. Відтак, нещодавно захоплена військовими підгірна територія повертається у господарське користування, і на ній пізніше споруджується цементний завод.
Під час героїчної оборони 1941-го року форт зазнав пошкоджень; більшість його будівель: капоніри, ескарпові мури, казарми, лазарет, склади, система водопостачання постраждали від німецьких авіабомб. Частину артилерійських складів вдалося евакуювати, щоб запобігти їх вибуху.
Під час окупації Києва німецькими військами на території форту було розташовано ремонтні майстерні важких танків Т-V Тигр. По деякій інформації під час повального відступу німецьких військ завдяки прориву ешелонованої оборони та блискавичного форсування Дніпра Червоною Армією деякі підземні букера були підірвані оскільки майстерні і техніку на ремонті не було можливості евакувати. Але завдяки зусиллям спецгруппи ОСНАЗ НКВД вдалося захопити та розмінувати більшість зарядів та зберегти цілісність форту, захопити ремонтну базу та 5-6 важких танків, а ще 2 було завалено в підірваних приміщеннях, де вони і досі, оскільки подальше розмінування завалених зарядів та розкопки вбачалися неможливими.
По закінченню війни на території форту знаходилися таємне сховище «Госхрана», де зберігалися трофеї вивезені з окупованих територій, а для конспірації на поверхні були артилерійські склади, які з нез’ясованих обставин вибухнули 48 році. Скоріш за все вони були підірвані під час «Кремльовської війни» між В.Сталіним та Л.Берією. Як доводили довгий час, під землею досі знаходяться велика кількість «скарбів» - трофеїв. Що підтверджує багато спроб докопатися до підземних бункерів та артилерійських погребів після виводу військ з території фотру, як приватними особами (досить непогано спорядженими) так і офіційними експедиціями. Але комплекс захисних мір, які застосовувалися на подібних об’єктах та відсутність схем мінування унеможливлюють ці спроби і досі.


Дивна музеєфікація


Майже до початку 90-х рр. Лисогірський форт був занедбаний. Деякий час на його території розташовувалася військова радіотехнічна частина і Лиса гора стала забороненою зоною, до якої не можна було підійти. З того часу залишилися лише великі підземні бетонні резервуари та колодязі.
Неодноразово порушувалося питання про відновлення і збереження цієї пам'ятки історії, але міські керівники були до цього байдужі. Скоро з'явилася можливість врятувати форт від подальшого руйнування: було прийняте рішення про облаштування на Лисій горі природно-ландшафтного парку на честь 1500-річчя Києва. Здавалося, все йшло до кращого: почали наводити лад, місцями відновлювали земляні вали, були розчищені потерни і завали. Але невдовзі, у зв'язку зі змінами у міських керівних структурах, подальші заходи припинилися. Лише камінь-пам'ятка з написом про його закладку самотньо стирчить у другому бастіоні.
Дослідники військової історії знову піднімають найгострішу проблему сьогодення — збереження пам'яток. Споруди Київської фортеці, які збереглися, стосуються і Лисогірського форту, який повинен увійти до складу історико-архітектурного заповідника «Київська фортеця». Тут хотілося б звернути увагу на ситуацію, яка склалася у музеї «Київська фортеця», оскільки він вивчає історію оборонних споруд Києва та їх розвиток у різні періоди. Саме він взяв на себе зобов'язання відновити споруди Київської фортеці й для подальшого збереження планує домогтися їх передачі під свій патронат.
Вже 11 років музей перебуває у стадії реконструкції. За останній час були проведені значні роботи по відновленню Госпітального укріплення Нової Печерської фортеці (музей займає частину його території). Але те, як його відновлюють, викликає скорботне розчарування. Нібито потрапляєш не до справжньої фортеці, а у недолугі декорації.
Керівництво музею відійшло від наукового принципу побудови експозиції і відновлення історичних пам'яток. Це призвело до невідповідностей при відбудові Госпітального укріплення. Наприклад, до частин ескарпових мурів укріплення, що залишилися, добудували мури з червоної цегли, тоді як у XIX ст. при будівництві фортеці використовували жовту. Або навіщо було повністю розбирати Центральний капонір (побудований у 1843—1844 рр.) перед в'їздом до військового шпиталю, щоб, зламавши стару кладку, побудувати такий же новий з сучасної червоної цегли? Чому вивертають і зараз старе мостове каміння у полігонах укріплення і замінюють його сучасною тротуарною плиткою? Гармати, які встановлені на валах, пофарбовані у колір «під золото», і нагадують дитячі іграшки. Хоча це і копії, але все ж таки при їх виготовленні треба додержуватися форм, розмірів і кольору, відповідних тому періоду.
Поспіх і гонитва за чимось незвичайним, недостатнє вивчення архівних документів, їх недбала обробка, не введення у науковий обіг, призвело до того, що Госпітальне укріплення втрачає свій вигляд як пам'ятка історії. Така «реконструкція» не врятовує, а знищує пам'ятники. Якщо така доля чекає і на Лисогірський форт, то Київ ризикує втратити ще один шедевр військово-інженерного мистецтва. Ми не можемо цього допустити. Сподіваємося, що керівництво музею все ж таки повернеться до наукового принципу створення музею.
Наш обов’язок зберегти ці пам'ятки для нащадків і ми закликаємо всіх, кому не байдужа доля нашого історичного минулого, зробити свій внесок у цю справу. Сподіваємося також, що у недалекому майбутньому Лисогірський форт буде музеєфікований.
 
Язичники
 
Зараз на горі є відновлене новітніми язичниками капище (N 50° 23.643' E 30° 33.104'). В центрі поляни стоять 4 ідола по 4 метра в висоту, поряд – жертовний камінь, по 4-х кутах поляни – вирізані з дерева вовки. Саме тут проводяться язичницькі обряди…
 
За матеріалами http://io.ua/s19653


 *****************************************************

Лысая гора

(точка въезда (входа) N 50° 23.999' E 30° 33.150')

Противной считали когда-то киевляне Лысую гору; само название в свое время приводило в ужас. Из поколения в поколение передавались сказания о жутких ночных шабашах ведьм. Те сказки и легенды, кстати, распространенные среди всего славянского мира, от раннего детства волновали и М. Гоголя — вспомним его «Ресниц» и «Страшную месть», М. Лисенко, который написал известную музыкальную пьесу «Ночь на Лысой горе», М. Булгакова, который, хотя и не вспоминает киевскую гору, однако, бесспорно, знал о ней, когда писал заключительные главы роману «Мастер и Маргарита». Или вспомните замечательное пушкинское стихотворение «Гусар» со строками:
«То ль дело Киев, Что за край!..
Гляжу — гора. На тот горе
кипят котлы, поют, играют,
свистят, и в мерзостной игре
гуляют ведьмы...»
Вспоминают ее старые и новые справочники по древнему Киеву. С таким названием существуют горы, урочища, села, а когда-то были и корчмы, опять-таки во всем славянском мире. А в Киеве Лысая гора существовала и на левом берегу Днепра — в виде длинной песчаной дюны с вершиной где-то около Вигуровщины (здесь и днепровский пролив с красноречивым названием Водоворот), и под Михайловской горой (летописное Чертовое беремище), и возле Щекавицы, и наконец — на стремительной, высокой круче — мысовому выступу при впадении реки Лыбидь в Днепр.
Саме эта удалена от других киевских гор круча и донесла вплоть до наших дней древнее название. На ее стремительном крутом склоне, обращенном к Днепру и Телочке, нет деревьев, по крайней мере их не видно из широкого асфальтового пасма современного шоссе Надднепрянщины. Следовательно, Лысая. Но из севера, от Железнодорожного и Стратегического шоссе и железной дороги Киев — Москва, на гору ведет широкий серпантин, обрамляемый древними дубами и тополем. Бросается в глаза роскошь зеленого наряда, нетронутая подлеску и трав. Ведь веками здесь, на неудобных для жизни человека обрывах и оврагах, не сеялось, не косилось, а последние сто лет строгий режим запретной зоны способствовал и определенной сохранности растительного и животного мира. Рядом грохочет железная дорога, дымят трубы промышленных предприятий Телычки и Корчеватого, гудит автострада... А названия — Стратегическое шоссе, Саперная слободка, — походят из времен, когда на это место обратило внимание военное ведомство.
Поросла деревьями и кустарниками гора сохранила, кроме естественной красоты, немало интересных достопримечательностей комплекса фортификационных сооружений 1870-х годов, которые остались в почти первобытном виде. Стоит поприсмотреться и к желтым кирпичам, не только потому, что они мастерски построены в подпорные стены, которые обрамляют вход к тоннелям. Здесь, возле тяжелых, закованных железом врат, десятки лет стояли часовые, и кое-кто из них не удерживался от искушения написать собственное имя. Эти надписи, незаметные издали, вблизи проступают своеобразными визитными карточками многих поколений солдат. Нет, это не та легкомысленная туристская стенопись, против которой мы все так дружно и подходяще протестуем. Следует взвесить на состояние человека, который часами выстаивает на карауле в безлюдном месте. А надписи здесь начинаются с 80-х годов позапрошлого века, когда вообще не каждый «нижний чин» владел грамотой. Среди тех старых, с «ятями», названий губерний, уездов, бодро звучат имена с датами двадцатых, сороковых годов. Случаются достаточно необычные тексты.
Солдатские автографы напомнили о молодом бойце Киевского караульного полка времен гражданской войны, впоследствии известного советского писателя К. Г. Паустовского, который тоже нес охрану военных складов «где-то за Байковым кладбищем» (не здесь ли?), и эпизод, описанный им в «Повести о жизни». Исследование надписей на стенах Лысогорского форта могло бы открыть интересные страницы истории города XIX-XX столетий.


Лысогорский форт
Неизученная страница военного прошлого Киева


В конце 60-х гг. XIX ст. ухудшились отношения России с западными государствами, возникла угроза разрыва с Австрией, началась франко-прусская война. Царское правительство, обеспокоенное возможностью втяжения в военные конфликты, распорядилось привести в оборонное состояние крепости на западных границах, и приступить к проведению крепостных работ в Киеве. Главным Инженерным управлением были разработаны подробные планы новых укреплений города с учетом местности, обозначены эспланады.
У 1867 году, по поручению Александра II, известный военный инженер, генерал Е.И. Тотлебен (дословно – “любовь к смерти”), который занимал должность Генеральского инспектора по инженерной части, прибыл в Киев для осмотра крепости и окружающей местности. В 1869 году генерал предложил построить в Киеве 27 фортов на возвышенности от Видубицкого монастыря до Сырца и дальше в Днепр, а также за рекой Лыбидь. 28 апреля 1870 года Александр II утверждал его проект. Военное ведомство приступило к подготовке первоочередных мер (из доклада Главного Инженерного управления Военному министру Д.О. Милютину, май 1871 года):
а) Занять лежащую на правом берегу реки Лыбеди высоту, известную под именем Лысая гора под отдельный самостоятельный форт, дабы вполне обеспечить мост железной дороги, совершенно открытый с этой высоты.
б) Усилить слабое Зверинецкое укрепление и устроить промежуточное укрепление между фортом Лысой горы и Васильковским.
в) Устранить важнейшие недостатки существующей крепости, прикрыв оборонительные постройки Васильковского и Госпитального укреплений земляными насыпями.
г) Выдвинуть укрепленную позицию вперед на высоты Старого города, связав ее с крепостью сильною батареею на косогоре Липок.
Как видим, в проекте Тотлебен ставил вопрос об обеспечении защиты не только Печерска, но и центральной части города, или так называемой «Старокиевской позиции». Здесь он запланировал построить систему укреплений и расположить их впереди Андреевской церкви, Флоровского монастыря, возле Десятинной церкви, «Миниховских» валов, вокруг Владимирского собора, строительство которого тогда шло, вокруг университета Св. Владимира. Кроме того, было запланировано построить 12 отдельных артиллерийских батарей по всему городу. Таким образом, весь Киев должен был превратиться в большую крепость-лагерь.
14 июня 1871 года к Киеву прибыл Военный министр Д.О. Милютин. В присутствии начальника инженеров Киевского Военного округа, генерал-майора Д.Г. Биркина он осмотрел позиции, на которых планировалось строительство новых укреплений. По поводу их расположения и назначения каждого Д.О. Милютин выразил удовлетворение и подчеркнул, что «...в фортификационном отношении пункты для расположения батарей и укреплений избраны превосходно и лучшего желать нельзя».


Земельные споры


Осуществление проекта усиления Киева значительно ухудшило бы положение города. Сооружение новых укреплений и установление эспланадных правил требовало снесения жилых домов и отселения обитателей, как это происходило во время строительства Новой Печерской крепости. Тогда на Печерске были снесены 533 дома, а обитатели вынужденные были поселиться за рекой Лыбидь, где потом возникло так называемое «Новое строение» — Лыбидская часть Киева. Недовольны были различные слои городского населения, в особенности те, которые занимались торгово-предпринимательской деятельностью. Очень активно выражала неудовлетворение пресса. На страницах киевских газет постоянно говорилось о разрушительных последствиях проекта, если он будет осуществлен. Волна возмущения охватила и научную общественность Киева, в связи с намерениями построить четыре форта вокруг университета Св. Владимира.
Известный писатель, историк и церковный деятель Андрей Николаевич Муравьёв, активнейший выступал против проекта Тотлебена. Во время пребывания Д.О. Милютина в Киеве, он вручил Военному министру протест. Строительство новых укреплений ставило под угрозу уничтожение частных садов в Липках, и в Старокиевской части, Царский сад, Ботанический сад университета, который подпадал под предел укреплений вокруг обсерватории. Была запрещена возведение свыше ста каменных домов в этой части города, откладывалось сооружение таможни и трех церквей в Лукъяновском квартале.
Такие методы обороны серьезно угрожали последующему развитию Киева. «... Вот уже четвертая крепость, — писал А.М. Муравьёв, — воздвигается для его защиты в продолжении 160 лет, и еще ни одной из них не случилося ему воспользоваться, хотя предпоследняя (имеется ввиду Новая Печерская крепость) отчасти разорила его, а последняя довершит, если только исполнится то, что предположено. ...Тем прискорбнее сия четвертая крепость, вовсе неожиданная, а между тем столь разорительная для целого города, которому страшнее такая оборона, нежели само нападение».
Таким образом, проект имел бы негативное влияние на развитие города. Массовые протесты заставили отказаться от строительства укреплений в центре города, а вместо них было решено создать пояс отдельных фортов за пределами Киева, по ту сторону реки Лыбидь.
Решение ограничить количество запланированных укреплений поддержал и генерал-губернатор Юго-западного края, князь О.М. Дондуков-корсаков (состоял в должности с 6 января 1869 по 15 апреля 1878 гг.). Он признал такой вариант более полезным для Киева, но, учитывая возможность военной опасности, требовал от Киевского Крепостного Инженерного управления скорее всего начать работы по строительству укреплений.
Строительство Лысогорского форта и отведения под его эспланаду 500 саженей местности требовало отчуждения земель, большинство из которых принадлежало Киево-печерской Лавре, Выдубицкому монастырю, а также частным лицам. Это повлекло территориальные и имущественные претензии их обладателей к Инженерному ведомству. В 1872 году Киевским Губернским Правлением была создана комиссия, которую возглавлял Киевский Поветовый предводитель дворянства, для оценивания земельных участков, которые отходили под форт и определение компенсаций за них. В состав комиссии вошли представители Киевского Окружного Инженерного управления, Поветового суда, полиции, а также Киевский Губернский землемер и Особенный землемер, при Киевской Чертежной комиссии Трофимов. В работе комиссии приняли участие депутаты от Выдубицкого монастыря и Лавры.
Духовенство, как большой землевладелец, играло важную роль в социально-экономической жизни Киева. Почти все земли киевского левобережья и часть правого берега принадлежали большим монастырям: Лавре, Видубицкому, Братскому, Михайловскому, Китаевскому. Отчуждение земель в в пользу Инженерного ведомства очень вредило их интересам.
У 1872 году от Лавры были отобраны земли на Лысой горе, а как компенсацию она получила казенную Совскую дачу, участок из урочища «Темный луг» из Витяно-трипольской дачи и острова Галерные № 1 и № 2. Позже Лавре отдали остров Галерный № 3, которое взято от крестьян села Мышеловка как избыток. При этом, в 1875 году лаврский хутор Коноплянка отошел к Окружному Инженерному управлению. Выдубицкий монастырь также избавился земельных участков, дубовой рощи и лесной дачи, на хуторе Корчеватое.
Строительство
Е.І. Тотлебен уделял особенное внимание вопросам организации обороны железных дорог и мостов. Пользу этого показала франко-прусская война, поскольку наличие крепостей и укреплений рядом с железнодорожными узлами не давала возможность армии противника воспользоваться этими путями во время наступления.
Одной из главных задач форта на Лысой горе была оборона Дарницкого железнодорожного моста через Днепр. Построенный в 1868—1870 годах по проекту инженера-капитана А.Е. Струве, мост стоял на 13 быках и имел длину сверх километра, в то время самого длинного в Европе. При его строительстве А.Е. Струве впервые в России применил кессонный метод закладывания фундаментов. 17 февраля 1870 года через новый мост первый поезд Киево-курской железной дороги прибыл на киевский вокзал.
Лиса гора выгодно расположена: окружающая местность посеченная оврагами, что усложняло бы наступление при осаде. При разливе Днепра, уровень воды достигал подножия Лысой горы, что вместе с рекой Лыбидь образовывало дополнительное препятствие.
Еще одно благоприятное обстоятельство — это расположенный поблизости, в урочище Телочка, кирпичный завод. С целью расширения производства, в июле 1872 года рижскому гражданину Андрею Ерлиху было разрешено устроить на хуторе Корчуватому, который принадлежал Выдубицкому монастырю, частный кирпичный завод. Были задействованы также другие частные заводы, Епишкина и Волкова, с которыми Киевское Окружное Инженерное управление заключило контракты.
Смета строительства составила 2,5 млн. рублей. Во второй половине 1872 года начались работы, в которых, кроме военных строителей, принимали участие вольнонаемные рабочие, арестантские роты, узники Киевской крепости. Строительные материалы — кирпич, доски, железо и тому подобное поставлялись киевскими предприятиями.
У 1872—1874 годах были проведены значительные работы: возведены бастионы и полубастионы, батарею для прикрытия отхода гарнизона и редюит. В главном валу укрепления устроены потерны, которые обеспечивали выход ко рву из внутренней части форта. До конца 1873 года было завершено обустройство соединений между фронтом, флангами и горжевой частью форта, и проведены дороги фронта бастионов.


Фортификационная структура


Форт состоит из трех разделенных частей — северной, что имеет своеобразные бастионно-тенальные очертания, южной – полигонального плана, и отдельного восточного укрепления в виде редюита, из которого простреливается внутреннее пространство северной и южной частей.
У планировании соединено тенальную и полигональную конструкцию, что для того времени было прогрессивно. С системой казематовых и других зданий, сетью соединений и коммуникаций, при 178 пушках на вооружении и 2-тысячным гарнизоном, Лысогорский форт считался неприступным и способным обеспечить защиту подступов в Киев.
Гласисы были спланированы под обстрел из главного вала. Для лучшей пристрелки местности строены кремальеры и прибавлен особенный фланг с рвом, через что левая часть форта получала самостоятельную оборону. Чтобы усложнить доступ ко рву были возведены эскарпу и контр-ескарповые стены с траверзами и бойницами для пристрелки его из ружей. По примеру Госпитального укрепления Новой Печерской крепости, в Лысогорскому форте были предусмотрены капониры для пристрелки рвов артиллерией . Построенные в 1874—1875 годах, до нашего времени они не сохранились.
Под валами проходят 8 больших, обложенных желтым кирпичом потерн – тоннелей, которые могли править за укрытие от обстрела осадной артиллерией противника. Форт оборудован системой водоснабжения с колодцами при потернах, а также дренажными колодцами для отвода из рва дождевых и снежных вод в близлежащие овраги. Они же выполняли функции сортий, то есть подземных ходов, которые обеспечивали тайный выход за пределы укреплений.
Кроме военных зданий и складов, на территории размещались кухни, лазарет, запасы провианта. Для лучшей связи между батареями и соединения с Печерской крепостью были проведены шосованные дороги. Следовательно, Лисогорский форт являл собой достаточно сложное оборонное сооружение. Во время строительства все тщательным образом проверялось и при необходимости доделывалось.
Завершено строительство было в 1876 году. Однако далеко не все запланированное проектом удалось осуществить. Усиление других крепостей и приведение их в оборонное состояние, что проводилось одновременно с укреплением Киева и тоже по инициативе Е.И. Тотлебена, опорожнили казначейство. Инженерный департамент признал нецелесообразным продолжение работ. Ведь бои последних войн проходили далеко, и Киевская крепость, хотя и приводилась в оборонное состояние, не была использована за своим назначением.
На прикрыт путь над контрескарпной стеной выводят аппарели из рва. Эскарп и контрэскарп земляные. На расстоянии 100-200 метров от рва проходит гласис: передовая пехотная позиция, бруствер. Выглядит как 2-метровый контрэскарп, в нескольких местах имеет дополнительные насыпи.
Казармы были прикрыты защитными валами. Южная часть форта отделена от северной рвом и валгангом, что имеет бруствер в сторону северного форта. К валгангу была пристроена казарма, которая не сохранилась. Также казармы были врезаны в крутые отроги горы, вдоль дороги, которая ведет от Днепра в форт, что обеспечивало их надежная защита.


Место казней


В конце XIX ст. Киевская крепость окончательно потеряла свое военное значение. В 1897 году она преобразована в крепость-склад.
Конец XIX — начало XX ст. было отмечено усилением общественно-политических движений в стране. На каждое выступление царизм отвечал жестокими карательными мероприятиями и по этому делу Лысогорский форт играл определенную роль. С 90-х годов XIX ст. форт используется в качестве место казни узников «Косого капониру» — известной военно-политической тюрьмы. Для этого в форте построен эшафот с восьмерыми виселицами. В 1903 году на киевской каретной фабрике, за специальным заказом, была изготовлена карета смертников, в которой привозили к Лысогорскому форту осуждённых к казни арестантов. Следуя из «Косого капонира» к Лысой горе, карета наводила ужас на обитателей города. Хранится она в историко-архитектурном памятнике-музее «Киевская крепость»..
Доставленных к месту казни встречал палач с подручным и священник. Казненные избавлялись права на христианское погребение, потому палач закапывал тела повешенных близ виселицы, в земляных валах. При этом поверхности валов уравнивались так, чтобы даже не было видно их могил. Поэтому и в настоящий момент мы не найдем в форте никаких захоронений. Но исследователю истории Киевского некрополя, представителю наилучшей плеяды киевоведов Людмиле Андреевне Проценко (1927—2000), удалось обнаружить в архивах данные об около 300 захоронений, среди которых большую часть составляет могилы деятелей политических организаций и участников революции 1905—1907 лет. Здесь похоронен и убийца премьера Столыпина – Даниил Богров.
Подавление революции в 1907 году настолько увеличило количество казней, что в Лысогорском форте уже не хватало места для погребения. С мая 1910 года Киевский полицмейстер вынужден был тайно обратиться к Киевской городской управе с просьбой найти другое место для захоронений «государственных преступников». Для последующих погребений казненных на Лысой горе 29 декабря 1910 года, в районе Зверинца по Старонаводницкой дороге, было открыто специальное кладбище. По официальным данным казни в форте прекратились лишь после февраля 1917 года.


Войны ХХ века


Первая мировая война вынудила к укреплению Лысогорского форта. Исправлялись земляные валы, казематованные сооружения и наиболее важны части форта были усилены железобетонными конструкциями. Вооружение обновлено дальнобойной артиллерией. Среди нее особенное значение имела мощная 16-ти пудовая крепостная мортира (тогда такие пушки называли монстрами.). В случае наступления, она транспортировалась из капониру правого полигона форта к горжовой части и могла вести обстрел левого берега Днепра, в том числе району Дарницы и местности Осокорки. В начале 1915 года Лысогорский форт приведен в оборонное состояние и сосредоточенно в нем значительные запасы снарядов и медикаментов.
Отгремели залпы Первой мировой войны. Так случилось, что и в этих страшных событиях Лысогорский форт опять не понадобился, опять промолчали пушки на его бастионах. Форт заметно терял свое военное значение.
Сильный удар экономическому и стратегическому положению Киева нанесли гражданская война и интервенция. Отступая из города, белополяки в июне 1920 года, взорвали все мосты через Днепр, в том числе и Дарницкий железнодорожный. Благодаря невероятным усилиям мост был отстроен за рекордный короткий срок, имея примитивный инструмент и оборудование. 10 сентября 1920 года состоялось торжественное его открытие.
У первые годы советской власти Лысогорский форт использовался по большей части как военный склад. В 1922 году в котловине из юго-западного направления присоединяется часть, окруженная рвом, которая содержала стрельбище, конюшню, риги, которые когда-то принадлежали Лавре, и хутор, «Коноплянка», который раньше входил в эспланаду. Поскольку форт уже не мог бы противостоять противнику, оснащенному новым оружием и военной техникой, он окончательно потерял статус военного сооружения, а в 1923 году Лысая гора вошла в состав Киева. Следовательно, недавно захваченная военными подгорная территория возвращается в хозяйственное пользование, и на ней позже сооружается цементный завод.
Во время героической обороны 1941-го года форт испытал повреждения; большинство его зданий: капониры, эскарпу муры, казармы, лазарет, склады, система водоснабжения пострадали от немецких авиабомб. Часть артиллерийских складов удалось эвакуировать, чтобы предотвратить их взрыв.
Во время оккупации Киева немецкими войсками на территории форта были расположены ремонтные мастерские тяжелых танков Т-v Тигр. По некоторой информации во время повального отступления немецких войск благодаря прорыву эшелонированной обороны и молниеносного форсирования Днепра Красной Армией некоторые подземные буккера были подорваны поскольку мастерской и технику на ремонте не было возможности эвакуировать. Но благодаря усилиям спецгруппы ОСНАЗ НКВД удалось захватить и разминировать большинство зарядов и сохранить целостность форта, захватить ремонтную базу и 5-6 тяжелых танков, а еще 2 было завалено в подорванных помещениях, где они и до сих пор, поскольку последующее разминирование заваленных зарядов и раскопки виделись невозможными.
По окончанию войны на территории форта находились тайное хранилище «Госхрана», где сохранялись трофеи вывезенные из оккупированных территорий, а для конспирации на поверхности были артиллерийские составы, которые по невыясненным обстоятельствам взорвались 48 году. Скорее всего они были подорваны во время «Кремлевской войны» между В.Сталиным и Л.Берией. Как доказывали долгое время, под землей до сих пор находятся большое количество «сокровищ» - трофеев. Что подтверждает много попыток докопаться к подземным бункерам и артиллерийским погребам после вывода войск из территории форта, как частными лицами (достаточно неплохо снаряженными) так и официальными экспедициями. Но комплекс защитных мер, которые применялись на подобных объектах, отсутствие схем минирования делают невозможными эти попытки и до сих пор.


Странная музеификация


Почти до начала 90-х гг. Лысогорский форт был запущен. Некоторое время на его территории располагалась военная радиотехническая часть и Лысая гора стала запретной зоной, к которой нельзя было подойти. С того времени остались лишь большие подземные бетонные резервуары и колодцы.
Не один раз затрагивался вопрос о возобновлении и сохранении этой достопримечательности истории, но городские руководители были до этого безразличные. Вскоре появилась возможность спасти форт от последующего разрушения: было принято решение об обустройстве на Лысой горе естественно ландшафтного парка в честь 1500-летия Киева. Казалось, все шло к лучшему: начали наводить порядок, местами возобновляли земляные валы, были расчищены потерны и завалы. Но вскоре, в связи с сменой в городских руководящих структурах, последующие мероприятия прекратились. Лишь камень-достопримечательность с надписью о его закладке одиноко торчит во втором бастионе.
Исследователи военной истории опять поднимают острейшую проблему настоящего — сохранение достопримечательностей. Сооружения Киевской крепости, что сохранились, касаются и Лысогорского форта, который должен войти в состав историко-архитектурного заповедника «Киевская крепость». Здесь хотелось бы обратить внимание на ситуацию, которая сложилась в музее «Киевская крепость», поскольку он изучает историю оборонных сооружений Киева и их развитие в разные периоды. Именно он принял на себя обязательство возобновить сооружения Киевской крепости и для последующего сохранения планирует добиться их передачи под свой патронат.
Уже 11 лет музей находится в стадии реконструкции. За последнее время были проведены значительные работы по возобновлению Госпитального укрепления Новой Печерской крепости (музей занимает часть его территории). Но то, как его возобновляют, вызывает скорбное разочарование. Якобы попадаешь не к настоящей крепости, а к непутевым декорациям.
Руководство музея отошло от научного принципа построения экспозиции и восстановления исторических памяток. Это привело к несоответствиям при восстановлении Госпитального укрепления. Например, к частям эскарповых стен укрепления, которые остались, достроили стены из красного кирпича, тогда как в XIX ст. при строительстве крепости использовали желтую. Или зачем было полностью разбирать Центральный капонир (построенный в 1843—1844 гг.) перед въездом в военный госпиталь, чтобы, сломав старую кладку, построить такой же новый из современного красного кирпича? Почему выворачивают и в настоящий момент старые мостовые камни в полигонах укрепления и заменяют его современной тротуарной плиткой? Пушки, которые установлены на валах, окрашены в цвет «под золото», и напоминают детские игрушки. Хотя это и копии, но все же при их изготовлении нужно сдерживаться форм, размеров и цвета, соответствующих тому периоду.
Спешка и погоня за чем-то необычным, недостаточное изучение архивных документов, их небрежная обработка, не введение, в научное обращение, привело к тому, что Госпитальное укрепление теряет свой вид как памятка истории. Такая «реконструкция» не спасает, а уничтожает памятники. Если такая судьба ожидает и на Лысогорский форт, то Киев рискует потерять еще один шедевр военно-инженерного искусства. Мы не можем этого допустить. Надеемся, что руководство музея все же вернется к научному принципу создания музея.
Наш долг сохранить эти достопримечательности для потомков. Надеемся, что в недалеком будущем Лысогорский форт будет музеифицирован.
 
Язычники
 
В настоящий момент сейчас новейшими язычниками на горе восстановлено капище (N 50° 23.643' E 30° 33.104'). В центре поляны стоят 4 идола по 4 метра в высоту, рядом – жертвенный камень, по 4-м углам поляны – вырезанные из дерева волки. Именно здесь проводятся языческие обряды...
 
По материалам http://io.ua/s19653
 

Описание тайника

Содержимое тайника

Стартовий пакет системи лояльності мережі АЗС, пазл, запальничка, кулька, монета, блокнот+олівець (не забирати)

Стартовый пакет системы лояльности сети АЗС, пазл, зажигалка, шарик, монета, блокнот+карандаш (не забирать)

Интернет-блокнот

Отметить все Убрать все отметки Распечатать интернет-блокнот тайника Оставить запись в интернет-блокноте тайника RSS-канал интернет-блокнота тайника Отправить ответ на виртуальный вопрос Добавить фотографии посещения тайника Оценить свои впечатления от посещения тайника Рекомендовать тайник Сообщить о проблеме с тайником Спрятать все Показать все

Кельтика (27.08.2016 19:19:05)
Тайник найден 27.08.2016
Лысая гора очень впечатлила. Особенно порадовало то, что практически не было людей, встретили лишь двух велосипедистов на обзорной площадке, группку туристов на капище, да показали дорогу заблудившейся парочке))
Очень интересные потерны, причём каждая по-своему (на 5 и 7 номера уже едва угадываются). Языческое капище выглядит внушительно, хоть и является современным. Тишина и тень деревьев настраивают на положительный лад. Отличная прогулка.
Контейнер в порядке, вышли на него сразу и без всяких проблем (прочитав комментарий о блуждании в снегах и не обнаружив на плане пятую потерну, думали, что поиск будет каким-то более заковыристым).
NeposedЫ (10.05.2016 23:00:52)
1 мая тайник взят! Нашли быстро по описанию. Закладка в нормальном состоянии. Местность прикольная, спасибо автору!
AleksRD (04.09.2015 22:39:43)
СталкерGtnz (30.06.2015 10:05:44)
Borys (07.06.2015 21:31:35)
La_Volpe (04.05.2015 19:59:01)
omar (08.11.2014 23:09:03)
Тоша (гость) (24.07.2014 18:50:23)
irchik (24.06.2014 17:59:27)
Darud (30.04.2014 13:29:56)
dmbltpo (17.11.2013 11:45:04)
Kuzya_GC (16.10.2013 14:19:36)
TOHuK (03.12.2012 15:24:34)
a-palivoda (18.11.2012 16:25:55)
glasha (20.10.2012 21:50:58)
Dictum (19.10.2012 15:39:11)
DavidoffZ (26.08.2012 20:47:07)
JIeIIIa (26.05.2012 20:23:24)
BagiraDove (14.05.2012 12:23:04)
Kuzya_GC (02.05.2012 19:24:28)
logistic (18.03.2012 10:51:24)
Dimzul (31.08.2011 00:50:37)
vogel.ua (25.08.2011 15:20:09)
Miles (24.08.2011 22:23:00)
Sogochi (20.06.2011 16:31:05)
Mousetail (20.05.2011 00:37:32)
mvmail (13.05.2011 11:20:17)
alonewolf (05.05.2011 01:06:19)
-nz- (18.04.2011 09:50:08)
wkornilow (04.04.2011 23:52:34)
Yahid (29.01.2011 20:17:21)
leha1979 (04.01.2011 13:30:43)
fire-dpo (15.12.2010 12:35:47)
Kuzya_KPI (04.12.2010 15:10:56)
wkornilow (20.11.2010 23:27:22)
Bubli4ello (19.11.2010 18:35:17)
wkornilow (19.11.2010 17:53:31)
Toha_ (01.11.2010 15:52:42)
wkornilow (30.10.2010 21:56:07)
alonewolf (30.10.2010 21:42:59)
dombrovskii_а (12.10.2009 22:37:53)
Kievlianin (12.10.2009 21:59:44)
Авторизация
E-mail:
Пароль:
Запомнить меня
Входя в игру, я обязуюсь соблюдать Правила
Зарегистрируйтесь
Забыли пароль?
Выбор тайника
Название:
Расширенный поиск

Поиск по сайту
Мини-карта сайта
Экспорт новостей
Новые тайники
Новые фотоальбомы
Интернет-блокноты

Наши партнеры

Скачать приложение Геокешинг на Google Play.

Скачать приложение Геокешинг на Apple Store.

Скачать приложение Геокешинг на Windows Phone.

Архив
Карта 0 Карта 1 Карта 2 Карта 3 Карта 4 Карта 5 Карта 6 Карта 7 Карта 8 Карта 9 Карта 10 Карта 11 Карта 12 Карта 13 Карта 14 Карта 15 Карта 16 Карта 17 Карта 18 Карта 19 Карта 20 Карта 21 Карта 22 Карта 23 Карта 24 Карта 25 Карта 26 Карта 27 Карта 28 Карта 29 Карта 30 Карта 31 Карта 32 Карта 33 Карта 34 Карта 35 Карта 36 Карта 37 Карта 38 Карта 39 Карта 40 Карта 41 Карта 42 Карта 43 Карта 44 Карта 45 Карта 46 Карта 47 Карта 48 Карта 49 Карта 50 Карта 51 Карта 52 Карта 53 Карта 54 Карта 55 Карта 56 Карта 57 Карта 58 Карта 59 Карта 60 Карта 61 Карта 62 Карта 63 Карта 64 Карта 65 Карта 66 Карта 67 Карта 68 Карта 69 Карта 70 Карта 71 Карта 72 Карта 73 Карта 74 Карта 75 Карта 76 Карта 77 Карта 78 Карта 79 Карта 80 Карта 81 Карта 82 Карта 83 Карта 84 Карта 85 Карта 86 Карта 87 Карта 88 Карта 89 Карта 90 Карта 91 Карта 92 Карта 93 Карта 94 Карта 95 Карта 96 Карта 97 Карта 98 Карта 99 Карта 100 Карта 101 Карта 102 Карта 103 Карта 104 Карта 105 Карта 106 Карта 107 Карта 108 Карта 109 Карта 110 Карта 111 Карта 112 Карта 113 Карта 114 Карта 115 Карта 116