Автор: dombrovskii_а
Создан: 08.03.2010
Опубликован: 11.03.2010
(отредактирован: 13.03.2010)
Компаньоны: Україна
Описание окружающей местности
В 2009 году установили памятник Матвею Хижняку по ул.Карла Маркса. Скульптор и архитектор Чирков С.А.
Кто такой Матвей Хижняк?
В 1770 году между реками Волчья и Самара отставной военный старшина Матвей Хижняк основал поселение-зимовник. В сентябре 1775 года, объезжая свои владения, губернатор Василий Алексеевич Чертков завернул в него. Оценив преимущества расположения зимовника - на пересечении шляхов с севера на юг (из Харькова в Крым) и с запада на восток (из Белевской крепости в Бахмут), - губернатор распорядился предоставить поселению ранг государственной воинской слободы. Назвали ее сперва Матвеевкой (в честь основателя), позже - Луганском (!). Слобода очень быстро росла и впоследствии была переименована в Павлоград.
Скорее всего, помимо имени Матвей, данного при крещении, с юности он носил кличку Хижняк, ведь фамилий простолюдинам до XIX века не полагалось. Но, «выйдя в Люди», решил обзавестись настоящей фамилией. Что бы все как у благородных. Именно поэтому, в описаниях возникновения Павлограда, опирающихся на «преданья старины глубокой», он фигурирует как «казак Хижняк». А по документам, на которые, видимо, опирался и Феодосий Макаревский, проходит как Хижняковский. Звание полкового старшины выводило Хижняковского в элиту запорожской иерархии. Полковая старшина, современным языком – старший офицерский состав, занимала должности в администрации паланок. Выше нее стояла лишь войсковая старшина – запорожский кошевой «генералитет». Кстати, у Макаревского Хижняковский назван «войсковым старшиной», но по документам канцелярии Азовской губернии проходит как полковой старшина. Лично я больше доверяю канцеляристам. Вряд ли епископ Екатеринославский хорошо разбирался в запутанных запорожских званиях столетней давности. Ликвидация Запорожской Сечи в августе 1775 года никак не отразилась на судьбе Хижняковского. Подавляющее большинство запорожской элиты совершенно спокойно восприняло известие об упразднении Войска. Тем более что взамен российское правительство гарантировало им права собственности на земли и имущество, которым раньше они владели лишь в силу казацкой службы. Фактически, произошел взаимовыгодный обмен. Если не считать тех, кто пострадал во время разгона Сечи (но этим-то на Руси никого не удивишь), то практически единственным серьезно пострадавшим оказался бывший кошевой Петр Калнышевский (и пара его ближайших помощников). Да и то только из-за своей уж слишком «многовекторной» политики. Те же запорожские «олигархи», кто, как Матвей Хижняковский, вовремя сориентировались и остались верны Москве, получили «бочку варенья и корзину печенья». Всего спустя два года губернатор Азовской губернии Чертков просил в рапорте на имя Потемкина: «…о принятии в милостивое уважение трудов… полкового старшины Хижняковского, и к поощерению тем и других, дачею ему обер-офицерского чина». По тем временам это автоматически выводило в дворянство. В 1775 году все земли ликвидированной Запорожской Сечи, расположенные на левом берегу Днепра, вошли в состав Азовской губернии. Уже в сентябре 1775 года, объезжая свои вновь приобретенные владения, губернатор Василий Алексеевич Чертков завернул в зимовник Хижняковского. Оценив преимущества расположения зимовника на пересечении шляхов с севера на юг (из Харькова в Крым) и с запада на восток (из Белевской крепости в Бахмут), губернатор распорядился предоставить зимовнику ранг государственной воинской слободы. Это означало, что население слободы зачислялось в сословие военных поселенцев, которые освобождались от налогов (кроме поземельного) и обязаны были поставлять определенное число солдат в кавалерию. «ЗАСЛУЖИВАЕТ СПРАВЕДЛИВУЮ ПОХВАЛУ» Названа была слобода Матвеевкой в честь основателя. Самого Хижняковского губернатор наградил должностью осадчего слободы и назначил земским смотрителем. Выполняя губернаторскую инструкцию, Хижняковский распланировал слободу, назначил места для церкви с колокольней, улиц и домов. В рапорте на имя Потемкина от 11 октября 1777 года Чертков писал: «Касательно до войсковых и государственных селений, могу вашу светлость уверить, что при взоре моем на первые из тех воинских селений, названное слободою Матвеевкою, нашел совершенное удовольствие, увидя, что прежде самонравием преисполненные бывшие запорожцы, к коим правда несколько и из других свободных мест присовокупилось, завели старанием полкового старшины Хижняковского (который в исправлении сего порученного ему дела, заслуживает справедливую похвалу и за труды воздаяние) слободу, состоящую тепер уже во стасорокодвух дворах, которые все по данному плану поселены, да и достальные в двохсот дворовое число хозяева там находяться, но не успели еще выстроитца». Мы видим, что слобода росла очень быстро. Согласно церковным документам, в начале 1777 года в Матвеевке проживало «обоего пола 604 души», «уже устроенных дворов» было 60 да «неуспевших за зимою обстроиться 80″. Осенью 1777 года – 142 двора. В 1779 году, как известно из переписки церковних деятелей, в Матвеевке насчитывалось уже 194 двора и «обоего пола 1564 души». Дело в том, что с 1775 года в Новороссию хлынул поток переселенцев. Уже к 1782 году здесь проживало около полумиллиона человек. По сравнению с серединой 70-х годов – рост более чем на 200%.
*** *** ***
Мнение: Павлоград, Бегемот
Стоит Хижняк с жабо на шее…
Большее изумление вызывал объект монументального искусства -памятник некоему Матвею Хижняку, напоминающий надгробную стелу, без дат и прижизненных званий этого человека. Вокруг того, кто же основал Павлоград, Хиж-няк или Хижняковский, до сих пор не утихают научные баталии. Чугунное изваяние должно бы поставить точку в споре, а надпись должна бы гласить«Матвей Хижняк – основатель Павлограда». Но, увы, ничего не написано. Кто это и чем заслужил вечную память – не ясно. Однако это еще не все. После внимательного осмотра непосредственно фигуры памятника Матвею Хижняку, замечаешь непропорциональность изваяния: голова объемная, а туловище плоское. Кроме этого, голова изваяния как две капли похожа на бюст, выставленный в Павлоградском историко-краеведческом музее и изготовленного руками народного скульптора Украины Василия Гордиенко. В чем же дело? Тут и невооруженным глазом видно, что автор изваяния не постеснялся плагиата, соединил плоское туловище, отлитое отдельно от головы и выставил на посмешище всему городу себя и городскую администрацию. Стоит теперь Матвей Хижняк с жабо на шее (место крепления головы к туловищу), одетый в жупан на голое тело, торчащий из гранита (ну вообще, вам по пояс будет), напоминающий человека, перенесшего лютый голодомор. В общем изваяние соединяет два в одном (из-за мирового финансового кризиса) – и памятник Голодомору, и памятник Матвею Хижняку. Павлоград, Бегемот
У 2009 році встановили пам'ятник Матвія Хижняку по вул.Карла Маркса. Скульптор і архітектор Чирков С.А.
Хто такий Матвій Хижняк?
У 1770 році між річками Вовча та Самара відставний військовий старшина Матвій Хижняк заснував поселення-зимівник. У вересні 1775 року, об'їжджаючи свої володіння, губернатор Василь Олексійович Чортків загорнув у нього. Оцінивши переваги розташування зимівника - на перетині Шляхов з півночі на південь (з Харкова до Криму) і з заходу на схід (з Белевський фортеці в Бахмут), - губернатор розпорядився надати поселенню ранг державної військової слободи. Назвали її спершу Матвіївка (на честь засновника), пізніше - Луганському (!). Слобода дуже швидко росла і згодом була перейменована в Павлоград.
Швидше за все, крім імені Матвій, даного при хрещенні, з юності він носив прізвисько Хижняк, адже прізвищ простолюду до XIX століття не належало. Але, «вийшовши в Люди», вирішив обзавестися справжнім прізвищем. Що б все як у благородних. Саме тому, в описах виникнення Павлограда, що спираються на «перекази давнини глибокої», він фігурує як «козак Хижняк». А за документами, на які, очевидно, спирався і Феодосій Макаревський, проходить як Хіжняковскій. Звання полкового старшини виводило Хіжняковского в еліту запорізької ієрархії. Полкова старшина, сучасною мовою - старший офіцерський склад, займала посади в адміністрації паланок. Вище неї стояла лише військова старшина - кошовий запорізький «генералітет». До речі, у Макаревського Хіжняковскій названий «військовим старшиною», але за документами канцелярії Азовської губернії проходить як полковий старшина. Особисто я більше довіряю канцеляристам. Навряд чи єпископ Катеринославський добре розбирався в заплутаних запорізьких звання сторічної давнини. Ліквідація Запорізької Січі в серпні 1775 року ніяк не відбилася на долі Хіжняковского. Переважна більшість запорізької еліти абсолютно спокійно сприйняв звістку про скасування Війська. Тим більше що натомість російський уряд гарантував їм права власності на землі і майно, яким раніше вони володіли лише в силу козацької служби. Фактично, стався взаємовигідний обмін. Якщо не брати до уваги тих, хто постраждав під час розгону Січі (але цим-то на Русі нікого не здивуєш), то практично єдиним серйозно потерпілим виявився колишній кошовий Петро Калнишевський (і пара його найближчих помічників). Та й то тільки через свою аж занадто «багатовекторної» політики. Ті ж запорізькі «олігархи», хто, як Матвій Хіжняковскій, вчасно зорієнтувалися і залишилися вірними Москві, отримали «бочку варення і кошик печива». Усього через два роки губернатор Азовської губернії Чортків просив у рапорті на ім'я Потьомкіна: «... про прийняття в милостиве повагу праць ... полкового старшини Хіжняковского, і до поощеренію тим і інших, дачею йому обер-офіцерського чину». На ті часи це автоматично виводило в дворянство. У 1775 році всі землі ліквідованої Запорізької Січі, розташовані на лівому березі Дніпра, увійшли до складу Азовської губернії. Вже у вересні 1775 року, об'їжджаючи свої знову придбані володіння, губернатор Василь Олексійович Чортків загорнув у зимівник Хіжняковского. Оцінивши переваги розташування зимівника на перетині Шляхов з півночі на південь (з Харкова до Криму) і з заходу на схід (з Белевський фортеці в Бахмут), губернатор розпорядився надати зимівника ранг державної військової слободи. Це означало, що населення слободи зараховувалися в стан військових поселенців, які звільнялися від податків (крім поземельного) і зобов'язані були поставляти визначене число солдатів у кавалерію. «Заслуговує СПРАВЕДЛИВА похвалитися» Названа була слобода Матвіївка на честь засновника. Самого Хіжняковского губернатор нагородив посадою осадчого слободи і призначив земським доглядачем. Виконуючи губернаторську інструкцію, Хіжняковскій розпланував слободу, призначив місця для церкви з дзвіницею, вулиць і будинків. У рапорті на ім'я Потьомкіна від 11 жовтня 1777 Чертков писав: «Відносно до військових та державних селищ, можу вашу світлість запевнити, що при погляді моєму на перший з тих військових поселень, назване слободою Матвіївка, знайшов досконале задоволення, побачивши, що перш самонравіем сповнені колишні запорожці, до яких правда декілька і з інших місць подумав собі, завели старанням полкового старшини Хіжняковского (який у виправленні цього дорученої йому справи, заслуговує на справедливу похвалу і за труди відплата) слободу, що складається тепер вже під стасорокодвух дворах, що все у цій плану поселені, та й достальние в двохсот двірське число господарі там знаходяться, але не встигли ще вистроітца ». Ми бачимо, що слобода зростала дуже швидко. Згідно з церковним документам, на початку 1777 в Матвіївці проживало «обох статей 604 душі», «вже влаштованих дворів» було 60 та «не встигли за зимою збудував 80". Восени 1777 - 142 двору. У 1779 році, як відомо з листування церковних діячів, в Матвіївці налічувалося вже 194 двори і «обох статей 1564 душі». Справа в тому, що з 1775 року в Новоросію ринув потік переселенців. Вже до 1782 тут проживало близько півмільйона людей. У порівнянні з серединою 70-х років - зростання більш ніж на 200%.
*** *** ***
Точка зору: Павлоград, Бегемот
Варто Хижняк з жабо на шиї ...
Більше здивування викликав об'єкт монументального мистецтва-пам'ятник якомусь Матвія Хижняку, що нагадує надгробну стелу, без дат і прижиттєвих звань цієї людини. Навколо того, хто ж заснував Павлоград, хиж-НЯК або Хіжняковскій, до цих пір не вщухають наукові баталії. Лиття статуя мало б поставити крапку в суперечці, а напис повинен би гласить «Матвій Хижняк - засновник Павлограда». Але, на жаль, нічого не написано. Хто це і чим заслужив вічну пам'ять - не ясно. Однак це ще не все. Після уважного огляду безпосередньо фігури пам'ятника Матвія Хижняку, помічаєш непропорційність статуї: голова об'ємна, а тулуб плоске. Крім цього, голова статуї як дві краплі схожа на бюст, виставлений у Павлоградському історико-краєзнавчому музеї і виготовленого руками народного скульптора України Василя Гордієнко. У чому ж справа? Тут і неозброєним оком видно, що автор статуї не посоромився плагіату, з'єднав плоске тулуб, відлите окремо від голови і виставив на посміховисько всьому місту себе та міську адміністрацію. Варто тепер Матвій Хижняк з жабо на шиї (місце кріплення голови до тулуба), одягнений у жупан на голе тіло, що стирчав із граніту (ну взагалі, вам по пояс буде), що нагадує людини, який переніс лютий голодомор. Загалом статуя з'єднує два в одному (із-за світової фінансової кризи) - і пам'ятник Голодомору, і пам'ятник Матвія Хижняку. Павлоград, Бегемот
