Тэги:Запорожское лысогорье. Где на Днепре ведьмы на шабаш собираются. Следы нечистой силы на «Лысой горе». Святой апостол Андрей Первозванный. Генерал Михаил Каменский.
Легенды лысогорской Лысой горы Предавным-давно, еще до казачества, встречались парень с девушкой. Однажды ночью сели они в лодку и поплыли по Днепру кататься. Доплыли до Лысой горы и обмерли от ужаса: на вершине кто-то плясал неистово, выл, стонал и смеялся. Молодые хотели было повернуть назад, но внезапно, ни с того, ни с сего, разволновался Днепр, забурлила вода, закачалась лодка и перевернулась. А парня с девушкой какая-то невидимая сила подхватила из воды и понесла вверх. Очутились влюбленные на горе и окаменели от удивления: тут, оказывается, ведьмы пировали – плясали, пели, выли, смеялись, таскали друг дружку по песку за волосы. А одна, самая красивая, сидела молча в стороне. А как увидела парня, тотчас засветилась от радости, подбежала к нему и потянула танцевать. Узнав в ведьме свою мачеху (только сейчас она была намного моложе, чем на самом деле), парень вырвался и вернулся к возлюбленной. И тогда, раз- гневавшись, ведьма схватила девушку и бросила ее в Днепр. Пораженный случившимся, несчастный влюбленный поначалу не знал, что делать, а потом выхватил нож и зарезал ведьму зловредную. Накинулись тогда на парня подруги убитой и полетели с ним неведомо куда. С того времени на горе не растет ничего, и называют ее Лысою. Но каждую полночь возле Лысой горы можно увидеть девушку, утопленную ведьмами, в объятиях своего милого. Не победила смерть их любовь! Только увидеть их может лишь тот, кто сам имеет в сердце большую, неугасимую любовь.
А еще старожилы Лысогорки рассказывают, что на горе лысогорской была когда-то криничка, которую выкопал будто бы самолично святой апостол Андрей Первозванный – во время странствия по землям Таврии нашей древней. И заявил будто бы при этом ученик ближайший Иисуса Христа: “Будет из криницы этой пить воду мир крещенный”. Был ли на месте нынешней Лысогорки апостол, нет ли – неведомо. Но что вода из криницы лысогорской славилась на всю округу – факт. Золотая горячка осталась только в воспоминаниях. Отыскать Лысую гору в Лысогорке нетрудно. Куда все дороги в приднепровских селах ведут? Да на берег Днепра, разумеется. А Лысая гора как раз на берегу и находится. Причем она по сию пору лысая – песчаная. И не очень высокая. – Это срыли ее так! – замечает согласившийся побыть в Лысогорке нашим провожатым уроженец здешних мест Анатолий Дегтярь. – Зачем? – недоумеваю я. – Ну, как зачем? На строительство песок возили баржами. В течение тридцати лет, начиная с 1956 года. Четырьмя плавучими кранами погрузка велась. И не стало той Лысой горы, которую я с детства помнил. Знаете, как мы, пацаны, ее тогда называли? Золотой горячкой. Уж очень горяч песок был на ней летом! А в том месте, где больше всего горе досталось – где больше всего песка выбрано было, базы отдыха построили. Саму же вершину Лысой горы сгорнули бульдозерами на трубу, протянутую от Днепра. Для полива полей местных она была проложена. – По ней и сейчас вода идет? – А что поливать-то? – вздыхает Анатолий Андреевич. – Нечего поливать нынче. И труба поэтому бездействует. С провожатым своим мы неспешно проходим мимо огромной, изнывающей от обезвоживания трубы и поднимаемся на самую вершину изрытой-израненной Лысой горы. Я оглядываю округу и невольно вскрикиваю от восторга: такой вид на Днепр открывается сверху – залюбуешься. Точнее, очаруешься. И вдруг на гору налетает ветер. Прям мгновенно, ну буквально ниоткуда взявшись, он завертелся вокруг меня, увлекая за собой. А я стоял, не двигаясь, ощущая, что в душе моей, вместо восторга, тревога нарастает. Через мгновение, отскочив чуть, ветер бросил мне в лицо горсть упругих дождинок. Не омочив моих щек, они рассыпались по песку и исчезли прямо у меня на глаза. Может быть, испарились. “Мама дорогая, так это ж ведьмы шутят!” – обожгла мозг догадка, и я поспешил прочь с горы. И в природе сразу же затишье наступило: низко-низко, понад самой травой, умчался ветер. Грозную, свинцового цвета тучу, медленно наползавшую со стороны Днепра на Лысогорку, пронзил горячий солнечный луч. И мне вновь захотелось вскрикнуть. Чтобы криком своим поприветствовать и траву, и деревья, и птицу, взмывшую к свинцовым тучам. Но я сдержался и полюбопытствовал, дождавшись чуть поотставшего провожатого: – Говорят, у вас тут ведьмы водятся? – Сам их не видел, врать поэтому не буду, но народ действительно поговаривает об этом. – Ну а источник в окрестностях Лысогорки имеется? – Был такой источник. Тот самый, который апостол Андрей Первозванный самолично выкопал. – И что с ним стало? Неужели высох? – Когда Лысую гору срывали – песок когда с нее брать стали, источник уничтожили. А он такой мощный был, что однажды на месте источника этого трактор провалился. Едва-едва его вытащили двумя другими тракторами. – А как он выглядел – источник Андрея Первозванного-то? Прямо из песка родник бил? – Ну да, родник, над которым лысогорцы колодец соорудили. Сначала деревянный, потом – из бетонных колец. Метра четыре в колодце было до воды. Да воды метра четыре. А вода в нем была… словами не выскажешь, какой чистоты и вкуса какого. Однажды я в областной больнице лежал и моим соседом оказался бывший фронтовик, освобождавший наши места. Так знаете, о чем он вспомнил, узнав, что я из Лысогорки? О вкусе воды из колодца под Лысой горой! Попрощавшись с Анатолием Андреевичем, я оглянулся на гору, так неласково принявшую меня и, сложив в рукопожатие ладони, приподнял их над собой: будем дружить, мол!
Село Лысогорка находится на правом берегу Днепра, на север от села Беленького. Под названием Белая гора урочище тамошнее, входившее в состав Запорожской Сечи, известно с XVI столетия. В 1779 году земли ликвидированной Сечи, расположенные вокруг Белой горы, были отданы под ранговую дачу герою русско-турецкой войны генералу Михаилу Каменскому – будущему фельдмаршалу, кстати, и кавалеру ордена Святого апостола Андрея Первозванного, высшей награды Российской империи. С 1928 года земли вокруг Лысой горы становятся базой подсобного хозяйства Днепростроя. Неподалеку от горы появляются первые бараки, в которых поселяются первые жители Лысогорки. В 1932 году в селе основывается совхоз. Сначала он носит имя Ворошилова, затем переименовывается в «Лысогорский», а позже становится совхозом «Имени 60-летия Великой Октябрьской Социалистической революции».
Теги:Запорізький Лисогор. Де на Дніпрі відьми на шабаш збираються. Сліди нечистої сили на «Лисій горі». Святий апостол Андрій Первозванний. Генерал Михайло Каменський.
Легенди Лисогірський Лисої гори Предавним-давно, ще до козацтва, зустрічалися хлопець з дівчиною. Одного разу вночі вони посідали в човен і попливли по Дніпру кататися. Доплили до Лисої гори і зомліла від жаху: на вершині хтось танцював несамовито, вив, стогнав і сміявся. Молоді хотіли було повернути назад, але раптово, ні з того, ні з сього, розхвилювався Дніпро, завирувала вода, захиталася човен і перекинулася. А хлопця з дівчиною якась невидима сила підхопила з води й понесла вгору. Опинилися закохані на горі і скам'яніли від подиву: тут, виявляється, відьми бенкетували - танцювали, співали, вили, сміялися, тягали один одного по піску за волосся. А одна, найкрасивіша, сиділа мовчки осторонь. А як побачила хлопця, зараз засвітилася від радості, підбігла до нього і потягнула танцювати. Довідавшись, у відьмі свою мачуху (тільки зараз вона була набагато молодше, ніж на самом деле), хлопець вирвався і повернувся до коханої. І тоді, раз-гнівалися, відьма схопила дівчину і кинула її в Дніпро. Вражений тим, що трапилося, нещасний закоханий спочатку не знав, що робити, а потім вихопив ніж і зарізав відьму злісну. Накинулися тоді на хлопця подруги вбитої і полетіли з ним невідомо куди. З того часу на горі не росте нічого, і називають її Лисою. Але кожну північ біля Лисої гори можна побачити дівчину, утоплену відьмами, в обіймах свого милого. Не перемогла смерть їх любов! Тільки побачити їх може лише той, хто сам має в серці велику, невгасиму любов.
А ще старожили розповідають Лисогірка, що на горі Лисогірський була колись криничка, яку викопав нібито особисто святий апостол Андрій Первозванний - під час мандрівки по землях Таврії нашої давньої. І заявив ніби-то за це учень найближчий Ісуса Христа: "Буде з криниці цієї пити воду світ хрещений". Чи був на місці нинішньої Лисогірка апостол, чи немає - невідомо. Але що вода з криниці Лисогірський славилася на всю округу - факт. Золота лихоманка залишилася тільки в спогадах. Відшукати Лису гору в Лисогірка неважко. Куди всі дороги в придніпровських селах ведуть? Та на берег Дніпра, зрозуміло. А Лиса гора якраз на березі і знаходиться. Причому вона по цю пору лиса - піщана. І не дуже висока. - Це зрив її так! - Зауважує погодився побути в Лисогірка нашим провідником уродженець тутешніх місць Анатолій Дегтяр. - Навіщо? - Дивувався я. - Ну, як навіщо? На будівництво пісок возили баржами. Протягом тридцяти років, починаючи з 1956 року. Чотирма плавучими кранами вантаження велася. І вже не було тієї Лисої гори, яку я з дитинства пам'ятав. Знаєте, як ми, пацани, її тоді називали? Золотий гарячкою. Вже дуже гарячий пісок був на ній влітку! А в тому місці, де найбільше горе дісталося - де більше всього піску вибрано було, бази відпочинку побудували. Саму ж вершину Лисої гори сгорнулі бульдозерами на трубу, простягнуту від Дніпра. Для поливу полів місцевих вона була прокладена. - По ній і зараз вода йде? - А що поливати-то? - Зітхає Анатолій Андрійович. - Нема чого поливати нині. І труба тому не діє. З переважатиме своїм ми неспішно проходимо повз величезний, ізнивающей від зневоднювання труби і піднімаємося на саму вершину поритої-зраненої Лисої гори. Я оглядаю округу і мимоволі скрикують від захоплення: такий вид на Дніпро відкривається зверху - замилуєшся. Точніше, очаруешься. І раптом на гору налітає вітер. Прям миттєво, ну буквально нізвідки узявшись, він закрутився навколо мене, тягнучи за собою. А я стояв, не рухаючись, відчуваючи, що в душі моїй, замість захоплення, тривога наростає. Через мить, відскочивши трохи, вітер кинув мені в обличчя жменю пружних дождінок. Чи не вмочить моїх щік, вони розсипалися по піску і зникли прямо у мене на очі. Може бути, випарувалися. "Мама дорога, так це ж відьми жартують!" - Обпекла мозок здогадка, і я поспішив геть з гори. І в природі відразу ж затишшя настав: низько-низько, понад самою травою, помчав вітер. Грізну, свинцевого кольору хмару, повільно наповзає з боку Дніпра на Лисогірка, пронизав гарячий сонячний промінь. І мені знову захотілося скрикнути. Щоб криком своїм привітати і траву, і дерева, і птаха, взмившую до свинцевим хмар. Але я стримався і поцікавився, дочекавшись трохи Неуспішним поводиря: - Кажуть, у вас тут відьми водяться? - Сам їх не бачив, брехати тому не буду, але народ дійсно говорили про це нам. - Ну а джерело в околицях Лисогірка є? - Був такий джерело. Той самий, який апостол Андрій Первозванний особисто викопав. - І що з ним стало? Невже висох? - Коли Лису гору зривали - пісок коли з неї брати стали, джерело знищили. А він такий потужний був, що якось на місці джерела цього трактор провалився. Ледве-ледве його витягли двома іншими тракторами. - А як він виглядав - джерело Андрія Первозванного-то? Прямо з піску джерело бив? - Ну так, джерело, над яким лисогорци колодязь спорудили. Спочатку дерев'яний, потім - з бетонних кілець. Метра чотири в колодязі було до води. Та води метра чотири. А вода в ньому була ... словами не висловиш, який чистоти і смаку якого. Одного разу я в обласній лікарні лежав і моїм сусідом виявився колишній фронтовик, котрий звільняв наші місця. Так знаєте, про що він згадав, дізнавшись, що я з Лисогірка? Про смаку води з криниці під Лисою горою! Попрощавшись з Анатолієм Андрійовичем, я озирнувся на гору, так неласкаво прийняв мене і, склавши в рукостискання долоні, підняв їх над собою: будемо дружити, мовляв!
Село Лисогірка знаходиться на правому березі Дніпра, на північ від села Бєлєнького. Під назвою Біла гора урочищі тамтешнє, що входило до складу Запорізької Січі, відомо з XVI століття. У 1779 році землі ліквідованої Січі, розташовані навколо Білої гори, були віддані під рангову дачу героєві російсько-турецької війни генералу Михайлу Каменському - майбутньому фельдмаршалу, до речі, і кавалеру ордена Святого апостола Андрія Первозванного, вищої нагороди Російської імперії. З 1928 року землі навколо Лисої гори стають базою підсобного господарства Дніпрельстану. Недалеко від гори з'являються перші бараки, в яких поселяються перші мешканці Лисогірка. У 1932 році в селі грунтується радгосп. Спочатку він носить ім'я Ворошилова, потім перейменовується в «Лисогірський», а пізніше стає радгоспом «Імені 60-річчя Великої Жовтневої Соціалістичної революції».
