Автор: dombrovskii_а
Создан: 08.08.2010
Опубликован: 10.08.2010
(отредактирован: 31.08.2010)
Компаньоны: Україна
Описание окружающей местности
История строительства Спасо-Преображенского собора города Никополя уходит далеко в прошлое. К сожалению, доподлинных документов, связанных с построением этого величественного храма, не сохранилось. «По преданию, на месте, где сейчас величаво стоит белоснежный храм, когда-то был пустырь. Местные ребятишки любили на этом месте пасти скотину. Однажды маленькие пастухи заметили старичка, который, судя по всему, был странником. Он усердно молился на этом поле, кладя земные поклоны во все стороны. Любопытные детишки заговорили со странником, и тот сказал им, что на этом дивном месте будет построен величественный храм, который будет стоять до второго пришествия Господа нашего Иисуса Христа».
Прошли годы, и предсказание старца сбылось. В 1898 году было завершено строительство храма в честь славного Преображения Господа Иисуса Христа.
Преображенская церковь сначала была домовым храмом для рабочих кирпичного завода, который располагался недалеко от храма.
Сегодня мы не знаем ни имен архитекторов, ни строителей, ни жертвователей, трудами которых был воздвигнут этот прекрасный храм, но молитва о них возносилась и будет возноситься в его стенах.
«Преображенская церковь владела 89 десятинами 800 квадратными саженями земли в 20 верстах. На территории прихода - одна земская школа. Притч состоял из священника - Леонида Богоявленского; псаломщика-диакона - Анатолия Некрасова; старосты - Алексея Вильбабы».
В 1935-1937 году Спасо-Преображенский собор безбожные власти закрывают, но в годы Великой Отечественной войны он был снова открыт немецко-фашистскими окупантами. И поспешили в храм Божий, измученные голодом и страданиями, люди, помолиться о здравии живых и упокоении умерших.
Преображенский храм был постоянно действующим до 1960 года. В 1960 году Исполнительный комитет принимает решение № 119/17 от 16 июня 1960 года «О передаче Преображенской церкви в городе Никополе Краеведческому музею». Но вскоре тот же Исполнительный комитет принимает решение № 134 от 06 июля 1961 года о передаче храма Городскому отделу народного образования, и разместить в алтарной части храма - планетарий. Страшные годы.... Страдала Церковь Христова, страдала и вся Отчизна. 30 лет храм Божий простоял закрытым, для верующего народа. За эти годы от величественной росписи храма ничего не осталось; были выстроены внутренние стены, потолки, вместо крестов, стояли антенны. Последним владельцем храма был местный радиоузел.
Но вот, открывается новая страница истории Спасо-Преображенского собора. Наступает 1991 год, когда принимается решение Днепропетровского областного Совета народных депутатов № 46 от 21 февраля 1991 года «О передаче части храма православной общине города Никополя», но через несколько лет, милостью Божьей, община получает и оставшуюся часть храма. 11 декабря 1993 года архиепископ Днепропетровский и Криворожский Ириней совершил освящение собора.
Волей Божьей, великое разорение духовное обращалось для народа великой пустотой в душах. Церковь Христова, выстоявшая в жестоких испытаниях, сумела сохранить свое спасительное предназначение, как провозвестница и проводница в мир божественной благодати принципов правды, разума и любви.
Історія будівництва Спасо-Преображенського собору міста Нікополя іде далеко в минуле. На жаль, достеменних документів, пов'язаних з побудовою цього величного храму, не збереглося. «За переказами, на місці, де зараз стоїть величаво білосніжний храм, колись був пустир. Місцеві дітлахи полюбляли на цьому місці пасти худобу. Одного разу маленькі пастухи помітили дідка, який, судячи з усього, був мандрівником. Він старанно молився на цьому полі, кладучи земні поклони на всі боки. Цікаві дітлахи заговорили з мандрівником, і той сказав їм, що на цьому чудовому місці буде побудований величний храм, який буде стояти до другого приходу Господа нашого Ісуса Христа ».
Пройшли роки, і прогноз старця збулося. У 1898 році було завершено будівництво храму на честь славного Преображення Господа Ісуса Христа.
Преображенська церква спочатку була будинковим храмом для робітників цегельного заводу, який розташовувався неподалік від храму.
Сьогодні ми не знаємо ні імен архітекторів, ні будівельників, ні жертводавців, працями яких був споруджений цей прекрасний храм, але молитва про них возносилася і буде підноситися в його стінах.
«Преображенська церква володіла 89 десятинами 800 квадратними сажнями землі за 20 верст. На території парафії - одна земська школа. Притч складався з священика - Леоніда Богоявленського; псаломщика-диякона - Анатолія Некрасова; старости - Олексія Вільбаби ».
У 1935-1937 році Спасо-Преображенський собор безбожні влади закривають, але в роки Великої Вітчизняної війни він був знову відкрито німецько-фашистських окупантів. І поспішили до храму Божого, змучені голодом і стражданнями, люди, помолитися за здоров'я живих і упокій померлих.
Преображенський храм був постійно діючим до 1960 року. У 1960 році Виконавчий комітет приймає рішення № 119/17 від 16 червня 1960 «Про передачу Преображенської церкви в місті Нікополі Краєзнавчому музею». Але незабаром той же Виконавчий комітет приймає рішення № 134 від 6 липня 1961 про передачу храму Міському відділу народної освіти, і розмістити у вівтарній частині храму - планетарій. Страшні роки .... Страждала Церква Христова, страждала і вся Вітчизна. 30 років храм Божий простояв закритим, для віруючого народу. За ці роки від величної розпису храму нічого не залишилося; були вибудовані внутрішні стіни, стелі, замість хрестів, стояли антени. Останнім власником храму був місцевий радіовузол.
Але ось, відкривається нова сторінка історії Спасо-Преображенського собору. Настає 1991 рік, коли приймається рішення Дніпропетровської обласної Ради народних депутатів № 46 від 21 лютого 1991 року «Про передачу частини храму православній громаді міста Нікополя», але через кілька років, милістю Божою, громада отримує і решту частину храму. 11 грудня 1993 архієпископ Дніпропетровський і Криворізький Іриней здійснив освячення собору.
Волею Божою, велике розорення духовне зверталося для народу великої порожнечею в душах. Церква Христова, вистоявши в жорстоких випробуваннях, зуміла зберегти своє спасенне призначення, як провісниць і провідниця в світ божественної благодаті принципів правди, розуму і любові.
