Автор: dombrovskii_а
Создан: 08.08.2010
Опубликован: 12.08.2010
(отредактирован: 12.08.2010)
Компаньоны: Україна
Описание окружающей местности
Никопольский Свято-Покровский собор (1795-1934) разрушена В настоящий момент на месте где он находился, стоит памятник "дедушке Ленину".
Городок Покровское (ныне село Никопольского района) к 1780 году постепенно вымирал. После уничтожения российскими войсками последней Сечи казаки уходили, куда глаза глядят. У сечевой церкви не оставалось прихожан. И тогда священники Кремянский и Терпило обратились к архиепископу Евгению с просьбой перевести их в местечко Никополь, которое, наоборот, начало бурно развиваться. В 1782 г. протоиерей Григорий Кремянский стал настоятелем Свято-Покровской никопольской церкви. Но переехал Кремянский не с пустыми руками. С разрешения губернатора Языкова он перевез с собой ценные вещи из покровской церкви, до которых еще не успели дотянуться загребущие руки Потемкина. Вместе с братьями Шиянами Кремянский превратил никопольскую провинциальную церковь в настоящий храм, в котором сохранялся запорожский дух. Многими делами пришлось заниматься настоятелю Свято-Покровской церкви. Например, на левом берегу был основан Корсунский старообрядческий монастырь, которому должны были быть переданы 1 000 десятин удобной плавневой земли вблизи Никополя. Кремянский вместе с жителями города выступил против этого и добился отмены такого решения. После подобного афронта монастырь перебрался в Таврическую губернию. Но главной заботой протоиерея была церковь. Стояла она на старом месте бывшей Микитинской Сечи (в современном парке Победы), а местечко Никополь находилось там, где сейчас расположен Старый город. Необходимо было на новом месте возвести новый храм, достойный Никополя. Кремянский и священник Снежевский направляют в Екатеринославскую духовную консисторию прошение о постройке новой церкви. После непродолжительной бюрократической волокиты такое разрешение было дано. Новую деревянную Свято-Покровскую соборную казацкую церковь построили в 1795 году там, где сейчас в сквере стоит памятник Ленину. Преосвященный Гавриил приказал освятить новую церковь 14 августа (по старому стилю), но произошло какое-то таинственное событие, о котором в документах смутно сообщалось, что говорить «неуместно». Храм был освящен лишь через год – 2 ноября 1796 г. Величественный пятикупольный храм был последним архитектурным сооружением в стиле казацкого барокко на Украине. Кремянский продолжил служение в новой церкви. Его заботами в 1806 г. была пристроена каменная звонница, на которой висел колокол, пожертвованный братьями Шиянами (сейчас он находится на звоннице центрального храма Никополя). Григорий Кремянский был священником запорожской закалки, не боящимся ни черта, ни начальства, а службу вел на родном языке. Он оставался настоятелем храма до самой смерти в 1827 году. К сожалению, в 1934 г. Свято-Покровская казацкая соборная церковь по приказу местной власти была разобрана на пиломатериалы.
Нікопольський Свято-Покровський собор (1795-1934) зруйнован. На даний момент на місці де він знаходився, стоїть пам'ятник "дідусеві Леніну".
Городок Покровське (нині село Нікопольського району) до 1780 поступово вимирає. Після знищення російськими військами останньої Січі козаки йшли, куди очі дивляться. У січовій церкві не залишалося парафіян. І тоді священики Кремянскій і Терпило звернулися до архієпископа Євгену з проханням перевести їх в містечко Нікополь, яке, навпаки, почали бурхливо розвиватися. У 1782 р. протоієрей Григорій Кремянскій став настоятелем Свято-Покровської церкви нікопольської. Але переїхав Кремянскій не з порожніми руками. З дозволу губернатора Язикова він перевіз з собою цінні речі з Покровської церкви, до яких ще не встигли дотягнутися загребущі руки Потьомкіна. Разом із братами Шиян Кремянскій перетворив Нікопольську провінційну церква в справжній храм, в якому зберігався запорізький дух. Багатьма справами довелося займатися настоятелю Свято-Покровської церкви. Наприклад, на лівому березі був заснований Корсунський старообрядницький монастир, якому повинні були бути передані 1 000 десятин зручної плавневій землі поблизу Нікополя. Кремянскій разом з мешканцями міста виступив проти цього і домігся скасування такого рішення. Після подібного афронту монастир перебрався до Таврійської губернії. Але головною турботою протоієрея була церква. Стояла вона на старому місці колишньої Микитинської Січі (в сучасному парку Перемоги), а містечко Нікополь знаходилося там, де зараз розташоване Старе місто. Необхідно було на новому місці звести новий храм, гідний Нікополя. Кремянскій і священик Снежевскій направляють до Катеринославської духовної консисторії прохання про будівництво нової церкви. Після нетривалої бюрократичної тяганини такий дозвіл було дано. Нову дерев'яну Свято-Покровську соборну козацьку церкву збудували у 1795 році там, де зараз у сквері стоїть пам'ятник Леніну. Преосвященний Гавриїл наказав освятити нову церкву 14 серпня (за старим стилем), але сталося якесь таємниче подія, про яку в документах смутно повідомлялося, що говорити «недоречно». Храм був освячений лише через рік - 2 листопада 1796 Величний п'ятикупольний храм був останнім архітектурною спорудою у стилі козацького бароко на Україні. Кремянскій продовжив служіння в новій церкві. Його турботами в 1806 р. була прибудована кам'яна дзвіниця, на якій висів дзвін, пожертвуваний братами Шиян (зараз він знаходиться на дзвіниці центрального храму Нікополя). Григорій Кремянскій був священиком запорізької гарту, що не боїться ні чорта, ні начальства, а службу вів на рідній мові. Він залишався настоятелем храму до самої смерті в 1827 році. На жаль, в 1934 р. Свято-Покровська козацька соборна церква за наказом місцевої влади була розібрана на пиломатеріали.
